Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

З'їзд також ухвалив постанову про мову, зазначивши, що «в українській державі державною мовою повинна бути українська», виголосив протест проти запровадження попередньої цензури як «проявів політичної реакції та зведення рахунків з політичними противниками».

Однак всі ці «гострі і рішучі протести» зовсім не заважали есефам постійно домагатись портфелів у гетьманському кабінеті. Адже суть справи для них полягала не в гетьманщині як режимі, навіть не в реакційному курсі гетьманського уряду, а виключно в тому, що до влади прийшли не українські дрібні власники, а переважно російсько-єврейсько-польська буржуазія.

На згаданому вище з'їзді УПСФ було винесено також кілька ухвал програмного характеру. В резолюції «В справі федерації і самостійності» (на доповідь О. Шульгина) делегати записали: «Партія під час складання своєї програми виходила з того погляду, що найреальнішим і найкориснішим для України є федеративне єднання з Росією. Дальші політичні обставини — централістична та своєкористна політика російського уряду, суспільства й партій, ворожість їх до дійсного федералізму і, нарешті, большевицька авантюра — висунули ідею самостійності Української Держави. Рахуючися з новими реальними умовинами життя, партія соц. — фед. признала державність України й увесь час в своїй парляментарній і загальній політиці підтримувала цю ідею та сприяла консолідації Української Держави.

Але разом з цим партія розуміє, що ідея федералізму в політичнім життю має таке саме загально-світове значіння, як і в соціяльно-економичнім життю соціялізм, і тому ці ідеї мають залишатись провідними думками партії. Як соціялізм єднає всі трудящі маси всього світу, так і федералізм містить в собі ідеал того всесвітнього єднання держав, яке тільки й може бути запорукою проти імперіялізму і війни. Щодо близших перспектив, рахуючися з реальними обставинами життя Росії, партія для даного моменту має виключити всяку можливість федеративного звязку з Великоросією. Але разом з тим єднання з иншими сусідами, які утворюють нині свою державність, партія вважає можливим і бажаним для інтересів України» [431].

Важливою для розуміння позиції партії щодо нагальних питань моменту була й схвалена з'їздом УПСФ резолюція «В земельній справі на Україні». Вона ще раз засвідчувала «поступовський» характер партії, її прагнення загальмувати процес розв'язання аграрного питання, знайти паліативне рішення, яке б «примирило» селян з великими землевласниками (через відшкодування відібраних земель), поєднало соціалістичний ідеал із правом приватної власності. В резолюції говорилося:

«Верховне право власности на землю належить державі. Для державних і громадських потреб держава відчужує землі від власників за відповідну платню. 2. Зазначаючи свій соціялістичний ідеал, що приватна власність на землю повинна бути згодом скасована, аби остаточно виключити землю з числа засобів експльоатації людської праці, з'їзд уважає необхідним в сучасних умовах господарського життя на Україні в інтересах розвитку її продуктивних сил і інтенсифікації сільського господарства провести рішучу і послідовну демократизацію землеволодіння на підставах приватної власности, вважаючи найпродуктивнішим трудове сільське господарство. Ця демократизація повинна перевестися на підставі примусового відібрання за певну платню всіх земель вище трудової норми і передачі їх малоземельному та безземельному селянству» [432].

Для реалізації накресленого УПСФ передбачала низку конкретних заходів.

В економічній політиці з'їзд став на ґрунт «необхідності відбудування української промисловості при участи і за допомогою держави», із залученням до цієї справи «приватних ініціятивних осіб-підприємців та промисловців» і «приведення в життя в ім'я економичної і політичної самостійності України» загального економічно-промислового і загальнодержавного фінансово-господарського плану для цілої України, із запровадженням цукрової, винної, тютюнової й інших монополій.

Заінтересований у забарвленні свого режиму в українські кольори, гетьман П. Скоропадський з перших днів свого правління симпатизував соціалістам-федералістам і після перших невдалих спроб порозуміння надалі поступово почав залучати членів цієї партії (щоправда, на персональній основі, а не за принципом партійного представництва) до участі в уряді. Основними ж силами, на яких тримався гетьманський режим, були австро-німецькі окупанти та російське офіцерство. Щоб не виникало жодних ілюзій з цього приводу, В. Винниченко і П. Христюк постійно саркастично іменують П. Скоропадського «німецьким гетьманом» або «російсько-німецьким гетьманом».