Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Буквально за три тижні після ухвалення цієї резолюції було прийнято Декрет РНК УСРР «Про створення головного політико- освітнього комітету УСРР». Згідно документа, створюваний Головполітпросвіт мав організаційно об'єднати всю політико-просвітню роботу Наркомоса, ПУРа, ВУЦВК. Південполітшляху, Південбюро ВЦРПС і ЦК КСМУ.

Всі інші організації, які вели аналогічну роботу, підпорядковувалися Головполітпросвіту, контролювалися ним. Під началом Наркомпросу централізувалася і спрямовувалася вся політична, освітня і художня пропаганда. Забезпечувалося відповідне фінансове забезпечення [1010]. З перших же кроків своєї діяльності за мирних обставин радянська влада прагнула до реалізації програмної мети — підвищення освітнього рівня найширших мас. Першочерговими заходами тут була ліквідація неписьменності. У липні 1920 р. було створено Комісію по ліквідації неписьменності на чолі з головою ВУЦВК Г. Петровським, а на місцях — губернські, повітові та волосні комісії. Досить оперативно були розроблені плани організації навчання неписьменних.

Повсюдно відкривалися школи і курси підготовки для шкіл дорослих. Наркомат освіти забезпечив видання масовими накладами підручників, передусім — букварів. У 1920 р. в містах і селах України вже діяло близько 7 тис. шкіл і гуртків лікнепу, в яких навчалося понад 200 тис. неписьменних. Понад 50 тис. чоловік навчалися самостійно. Наслідки виявилися просто вражаючими. Уже за переписом 1920 р. серед трудящих України 51,9 % були письменними, тоді як до революції цей показник рівнявся лише 27,9 % [1011].

Першочергової уваги радянська влада надавала, звичайно, дитячій освіті, розбудові початкової й середньої школи. Керівними документами тут слугували схвалене ще 1919 р. РНК УСРР «Положення про єдину трудову школу Української Соціалістичної Радянської Республіки» (на його основі 15 червня 1920 р. Наркомосом України було розроблено постанову «Про проведення в життя семирічної єдиної трудової школи» [1012]) і прийнята 1 липня 1920 р. Наркомосом республіки «Декларація про соціальне виховання дітей». Закладалися підвалини «єдиної трудової школи». Вона передбачала два ступені: перший — для дітей віком від 7 до 12 років (п'ятирічний курс), другий — від 13 до 16 років (чотирирічний курс). Першому ступеню передував дошкільний заклад для дітей віком від 5 до 7 років. Вводилося обов'язкове безплатне навчання всіх дітей до 16 років, спільне навчання хлопчиків і дівчат, викладання предметів рідною мовою. Оволодіння основами наук передбачалося у зв'язку з продуктивною працею — це йменувалося політехнічною школою. Належне місце відводилося фізичному й естетичному вихованню. Гарантувалася повага до особи дитини. Очевидними «забіганнями вперед» були плани перетворення школи на самообслуговуючі заклади — комуни, засновані на «вільному вихованні» тощо.

Зі значним успіхом у жовтні-грудні 1920 р. було проведено (поетапно у різних регіонах) «Тиждень захисту дітей». Чи не найскладнішою проблемою налагодження шкільної справи був величезний брак необхідних приміщень (наявні, практично без винятку, потребували ремонту, часто капітального), забезпечення учбового процесу необхідним інвентарем, приладдям. Партійно-радянські органи вишукували фінансові засоби, без зволікань направляли їх у сферу освіти.

У результаті навіть за порівняно найкоротший строк сталися істотні зміни: якщо в 1914/1915 навчальному році в Україні функціонувало 19568 загальноосвітніх шкіл з 1 млн. 678 тис. учнів у них, то на кінець 1920 р. в 21887 школах навчалося вже 2 млн. 250 тис. дітей. Природно, змінився соціальний склад учнів.

Непросто формувався учительський корпус. Однак і тут спостерігалися серйозні зрушення, зумовлені цілеспрямованими організаційними зусиллями. Ще 24 травня 1920 р. була обнародувана постанова НКО УСРР «Про мобілізацію професорів і вчителів». В ній говорилося: «Всі професори та вчителі оголошуються в порядку трудової повинності мобілізованими Наркомосвітою. Ніхто не має права відмовлятися від обов'язків, що накладаються на них Наркомосвітою в межах творчої праці по проведенню реформи вищої школи, а також в межах інших завдань, які належать до народної освіти. З виданням цього наказу ніякі другі установи, окрім військової, не мають права без дозволу Наркомосвіти задержувати у себе на праці учительський персонал Наркомосвіти» [1013].

Свою роль відіграли найвищі урядові постанови про матеріальну підтримку учительства, зокрема про постачання працівників освіти продуктами [1014]. Виявлялася інша турбота про піднесення суспільного авторитету працівників освіти. В результаті на кінець 1920 р., порівняно з довоєнним часом число викладачів в школах зросло майже на 30 тис. [1015]