Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Конференція проходила 17–22 листопада 1920 р. у Харкові. 378 делегатів з ухвальним і 129 з дорадчим голосом представляли 75119 членів і кандидатів у члени партії, включаючи й комуністів Південного фронту (вони нараховували до половини загального складу) [1025]. Було затверджено порядок денний: доповідь ЦК; політичні та організаційні питання; чергові внутрішні завдання партії; господарське будівництво; земельне та продовольче питання; робота на селі та боротьба з бандитизмом; робота серед молоді; організаційні питання; з'їзд рад; вибори [1026].

Конференцію вступним словом відкрив Г. Петровський, відзначивши особливості поточного моменту, величезні заслуги Червоної армії у розгромі антисоціалістичних сил.

Від Виконкому Комінтерну та ЦК РКП(б) делегатів вітав Г. Зінов'єв. Він наголосив на надзвичайно тяжких умовах роботи комуністів України, яким довелося вирішувати три основних питання: воєнне, національне та соціально-господарське. Перше — в основному вирішене завдяки підтримці українських робітників і селянської бідноти. Вдалося також визначити напрями розв'язання національного питання, ослабити його гостроту, завоювати довіру до пролетарської партії з боку населення. Найскладнішою залишалася проблема господарського будівництва. А для цього потрібна єдність партійних лав. На закінчення Г. Зінов'єв передав конференції побажання ЦК РКП(б): «Сперечайтеся з тих питань, які спірні, але лінія партії і рішення повинні бути тверді як сталь». Були також заслухані привітання від Червоної армії, комуністів Великобританії, Румунії, Галичини, від Комуністичної спілки молоді України.

Політичний звіт ЦК КП(б)У зробив X. Раковський. Він підкреслив, що головне завдання ЦК полягало у максимальному сприянні веденню війни. Адже на Україні фактично діяли чотири фронти: польський, петлюрівський, врангелівський і бандитський. Саме цьому були підпорядковані партійні мобілізації, партійні тижні та інші заходи. Продовольча робота велася під знаком допомоги фронту. Далі доповідач детально зупинився на питаннях міжнародного становища радянської Росії та України, на політиці імперіалістичних держав. У заключній частині Х. Раковський говорив про завдання відбудови промисловості, необхідність зміцнення заводських партосередків, посилення зв'язків партії з масами. Однак доповідь не давала повного уявлення про політичну лінію ЦК КП(б)У за період, що минув.

З організаційним звітом ЦК виступив С. Косіор, який охарактеризував його роботу, зміни у складі, діяльність Політбюро та Оргбюро. У центрі уваги знаходилися питання встановлення зв'язків з місцевими парторганізаціями, забезпечення кадрами. За цей час ЦК РКП(б) направив на Україну 1099 працівників, які провели значну роботу на місцях. У ході партійних мобілізацій більшість комуністів направлялася на фронт, а частина до партійних організацій. Всього через обліково-розподільний відділ ЦК пройшли 8,5 тис. осіб. Крім того, КП(б)У дала 10,5 тис. комуністів для продовольчої справи. Зупинившись на забезпеченні партійних комітетів літературою, С. Косіор сказав, що центральні газети, інша література надсилалась до губкомів, а до повітових організацій майже не доходили. Далі він дав оцінку роботи відділів ЦК, партійної школи, стану фінансового забезпечення. Доповідач самокритично визнав, що у діяльності ЦК було чимало недоліків і прорахунків.

Навколо звітів ЦК КП(б)У розгорнулися гострі дебати. Представники «робітничої опозиції», колишні «децисти» І. Перепечко, І. Антонов, Я. Ліфшиць, Я. Дробніс та інші звинуватили ЦК у відсутності політичної лінії, допущенні тактичних помилок, зокрема у стосунках з дрібнобуржуазними партіями, Н. Махном, В. Винниченком. ЦК безпідставно критикувався за «селянський ухил» на шкоду інтересам робітничого класу України. А один з делегатів В. Барчук навіть стверджував, що комнезами — «шкідливі організації». І. Дашковський, як і на попередній конференції, обстоював точку зору про недоцільність існування КП(б)У, «штучність» її ЦК. Не обійшлося й без особистих випадів та намагань звести старі рахунки.

Безперечно, було висловлено багато справедливих зауважень: про відсутність належної плановості у роботі ЦК, часті зміни у складі Оргбюро, серед керівних працівників губернського рівня, зловживання призначенством, слабкі зв'язки з низовими партійними організаціями (про це говорили Я. Гамарник, П. Любченко, М. Гуревич та ін.). У виступі В. Блакитного містилася теза про слабкий зв'язок КП(б)У з українським народом, про засилля в партійних органах міщанських елементів, що прибули з РСФРР.