Народився в сім'ї військового фельдшера молдаванина. Член партії більшовиків з 1904 р. Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті.
За участь в революційній діяльності двічі засуджувався до страти, однак обидва рази вирок замінювався на довічне заслання, звідки здійснював втечі. В 1917 р. брав участь в революційному русі в Білорусії, в Жовтневому збройному повстанні в Москві. В 1918 р. на партійній і державній роботі в центральних губерніях РСФРР. З лютого 1919 р. М. Фрунзе в Червоній армії на Туркестанському і Східному фронтах, керує низкою пееможних операцій. У вересні 1920 р. призначений командуючим Південним фронтом, розробляє й здійснює військові операції проти армії П. Врангеля і С. Петлюри. З грудня 1920 р. до березня 1924 р. був уповноваженим Реввійськради РСФРР в Україні, командуючим збройними силами України і Криму. Водночас М. Фрунзе був членом Політбюро ЦК КП(б)У і заступником голови РНК УСРР. З березня 1924 р. — заступник голови РВР СРСР і наркома військових і морських справ, з квітня 1924 р. водночас — начальник Штабу РСЧА і начальник військової академії.
За активної участі М. Фрунзе закладалися основи радянського воєнного мистецтва, розроблялась воєнна стратегія і принципи військового будівництва. Помер під час медичної операції. Захоронений в Кремлівській стіні.
ГОРОДОВИКОВ Ока Іванович (1879–1960) — радянський військовий діяч, генерал-полковник.
Походив з селян. Служив у царській армії старшим урядником. З 1918 р. — в Червоній армії. В 1919 р. вступив до РКП(б). Командував ескадроном, полком, бригадою. В серпні 1919 р. — квітні 1920 р. — начальник Четвертої кавалерійської дивізії, яка брала участь у боях з денікінцями, зокрема в Харківськеій і Донбаській наступальних операціях 1919 р. В липні-вересні 1920 р. командував Другою кінною армією на Польському фронті. З жовтня 1920 р. командував Шостою кавалерійською дивізією на врангелівському фронті і в боротьбі з махновцями.
Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, автор кількох книг про кіннотні з'єднання часів Громадянської війни.
УБОРЕВИЧ Ієронім Петрович (2(14)1.1896, с. Антандриюс (Литва) — 11.VI.1937, Москва) — радянський воєначальник, командарм 1-го рангу.
Походив із литовської селянської родини. В 1916 р. закінчив Костянтинівське артилерійське училище. Брав участь у Першій світовій війні, підпоручник. В 1917 р. вступив до РСДРП(б). В грудні 1917 р. обраний окмандиром Революційного робітничо-селянського полку. В 1918 р. перебував на різних фронтах боротьби за владу рад. В жовтні 1919 р. — лютому 1920 р. командуючий 14-ю радянською армією, в березні-квітні 1920 р. — 9-ю армією при розгромі Білої армії А. Денікіна.
В квітні-липні 1920 р. знову командуючий 14-ю, в липні-листопаді 1920 р. — командуючий 13-ю армією, а в листопаді-грудні — знову командуючий 14-ю армією. 13-та й 14 армії брали активну участь в боях з Польщею і білогвардійською армією П. Врангеля. Після завершення Громадянської війни — на високих командних посадах, член ВЦВК і ЦВК СРСР.
ГРИНЬКО Григорій Федорович (1890–1938, Москва) — радянський політичний діяч. Походив із родини службовця.
В роки Першої російської революції долучився до соціалістичного руху. Навчався в Московському університеті, виключений в 1913 році за участь у студентських заворушеннях і відданий у солдати. В роки Першої світової війни — в лавах діючої армії. Член УПСР. З 1919 р. — боротьбист, війшов до Всеукраїнського Ревкому, провадив переговори з Комінтерном про визнання УПСР- боротьбистів за його єдину українську секцію. В 1920 р. — член КП(б)У, незабаром член ЦК КП(б)У. В 19201923 рр. — народний комісар освіти УСРР, один з організаторів реформи школи в Україні з перетворенням університетів на інститути народної освіти і створенням системи соціального виховання та професійної освіти з вузькою спеціалізацією (професійних шкіл, технікумів та інститутів).
В 1923–1925 рр. — голова планової комісії (Держплану) й заступник голови РНК УРСР; в 1926–1929 рр. — заступник голови Держплану СРСР, в 1929 р. — заступник наркома земельних справ, в 19301937 рр. — нарком фінансів СРСР, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР. В 1937 р. заарештований і 1938 р. розстріляний за процесом «правотроцькістського блоку» в Москві.