Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Відразу почала працювати Комісія з вивчення природних багатств України у складі С. Тимошенка, В. Шапошникова, П. Тутковського, В. Кістяківського, М. Кащенка, Б. Лисіна, О. Фоміна, М. Малюшицького, Г. Висоцького, А. Ярошевича, В. Лучицького, Б. Личкова, В. Устьянцева, Є. Оппокова, В. Плотникова, Д. Белінга, М. Шарлеманя, Б. Клопотова та ін. Влітку 1919 р. організовано її секції: теплову, будівельних матеріалів (С. П. Тимошенко); підземних багатств, гідрологічну (В. Лучицький); хіміко-технологічну (В. Кістяківський); прикладної фізики (Г. Де-Метц); сільськогосподарську (С. Богданов).

Активна праця характеризувала й діяльність Соціально-економічного відділу, де в 1919 р. замість М. Туган-Барановського, який помер, було обрано Ф. Тарановського. У складі Відділу працювали три постійні комісії: для виучування звичаєвого права (О. Левицький), західноруського і українського права (Ф. Тарановський); для виучування соціального питання (Б. Кістяківський), Демографічний інститут (М. Птуха, Г. Кривченко, Р. Орженцький), Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства (М. Туган-Барановський, К. Воблий, В. Тимошенко) [1023].

Вочевидь, не всі дослідники мотивували свою діяльність служінням радянській владі, однак самовіддано працювали на благо науки, власного народу, нації, позитивно реагували на ту увагу, яку виявляла до них нова влада. До того ж, у останній їх приваблювала революційна романтика, демократична спрямованість вибудовуваного ладу.

Перехід від війни до миру стимулював розвиток літератури, мистецтва, ознаменувався приходом у цю сферу значної когорти талановитих молодих митців (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний), прозаїків (С. Васильченко, А. Головко, М. Ірчан). У творення нової літератури включилися вже відомі митці М. Семенко, О. Слісаренко, М. Зеров, П. Филипович.

Поступово входить у звичне русло театральне життя, де з кращого боку виявляють себе визнані майстри сцени — П. Саксаганський, М. Заньковецька, І. Мар'яненко, їх молодші колеги — О. Курбас, Г. Юра, А. Бучма та ін. Починається процес заснування низки театрів, формування труп.

Набирає поступового розвитку музичне і хорове мистецтво, причетними до якого стали Л. Собінов, М. Леонтович, В. Глієр, Л. Ревуцький, М. Вериківський, Г. Верьовка, П. Козицький, П. Лятошинський.

В творчий процес активно втягуються художники, скульптори, архітектори, з'являються кінематографісти, які одне з головних своїх завдань вбачають у тому, щоб зафіксувати в своїй творчості, передати нащадкам дух буремної революційної епохи.

Увага, виявлена радянською владою до найрізноманітніших галузей суспільного життя, з одного боку, внесла відчутні імпульси в їх розвиток, з іншого — зумовила зростаючу масову прихильність до нового ладу, що демонстрував свою дієвість, прогресивні устремління.

Останнє особливо цінувалося творчими, схильними до критичного мислення людьми, творчою елітою, яка відіграє авангардну роль у житті кожного суспільства, істотно впливає на моральний клімат, настрої.

У підсумку, як видно, на кінець 1920 р. основні верстви нації — селяни, робітники, інтелігенція в своїй переважній більшості виявилися на боці радянської влади, соціалістичної революції.

Ядром політичної системи УСРР була Комуністична партія (більшовиків) України, яка брала на себе відповідальність за стан справ у республіці, визначала основні напрямки розвитку нації, ініціювала і здійснювала політику соціалістичних перетворень, узгоджувала її з програмними засадами, стратегічною метою.

Керівництво всією партійною роботою здійснював призначений Політбюро ЦК РКП(б) ще в квітні тимчасовий ЦК КП(б)У і тривалий час в умовах воєнних обставин не вдавалося виправити це загалом анормальне становище. Потрібно було зібрати черговий партійний форум і розв'язати на законних (статутних) підставах організаційне питання. З цією роллю впоралася V Всеукраїнська конференція КП(б)У. До її роботи виявляв підвищену увагу партійний центр у Москві.

Загалом то Кремль завжди пильно цікавився станом справ в Україні — другій після РСФРР за величиною радянській республіці і КП(б)У — найкрупнішій республіканській партійній організації. Однак Україна 1920 р. — чи не найнапруженіший у воєнному відношенні регіон, де навіть на кінець року ще дуже свіжими були глибокі воєнні рани. Не давали спокою й вогники повстанського спротиву. До ЦК РКП(б), РНК час від часу надходила тривожна інформація з Півдня, яка насторожувала їх керівників. Так, наприклад, заступник надзвичайного уповноваженого по постачанню Червоної армії М. Ейсмонт після повернення з України проінформував про підготовку до чергової конференції КП(б)У. При цьому підкреслив, що переважає «самостійний» напрямок, одне з гасел — господарська і воєнна самостійність. В.Ленін висловив свою думку щодо конференції КП(б)У: «послати 1–2 членів ЦК». Оргбюро ЦК РКП(б) розглянуло 26 жовтня 1920 р. це питання і ухвалило направити на конференцію двох з когорти найвпливовіших членів Політбюро — Л. Троцького і Л. Каменєва [1024]. Останній згодом був замінений Г. Зінов'євим.