Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Роль біднішого й середнього селянства не обмежувалась лише участю в боротьбі з голодом. Через свої органи — комнезами вони надавали дієву допомогу в ліквідації бандитизму, повстанської стихії. В умовах рішучого розшарування села, активізації дій щодо всебічного обмеження прерогатив куркульства, останнє робило головну ставку на воєнні акції проти радянської влади невеликих озброєних загонів. Такі ставали власне головною й останньою надією куркулів. Звісно, бідніші верстви села відчували це не лише інтуїтивно, а й переконувалися на власному досвіді. Тож незаможні селяни масово вливалися до військ внутрішньої служби, створювали в селах загони самооборони, допомагали червоноармійським частинам у виловлюванні і знищенні бандитів.

Величезну роботу провели комнезами в справі мобілізації сил на боротьбу проти останньої спроби білогвардійців на чолі з П. Врангелем, підтриманої Антантою, знищити радянську владу.

Комітети незаможних селян приймали рішення про поповнення зі своїх рядів лав Червоної армії, з добровольців-незаможників формувалися загони, батальйони, полки. Лише в одній Харківській губернії з 1 жовтня до 21 грудня 1920 р. комнезами направили до Червоної Армії 1480 чоловік, передали їй 1407 коней, 957 сідел, 698 гвинтівок, 332 шашки, 24 револьвери. «Інакше кажучи, — говориться в інформації Харківського губвійськкомату, — комнезамові Харківської губернії в найтяжчий для країни момент дали можливість губвійськкомату сформувати і послати проти Врангеля три кавалерійських добровольчих полки, наполовину обмундированих і на хороших конях» [992].

Формування добровольчих загонів і полків проводилося комнезамами в усіх губерніях України. Одночасно комітети незаможних селян організовували добровільну передачу Червоній армії коней, збирали для неї продовольство, теплий одяг і білизну, подавали допомогу хворим і пораненим червоноармійцям та їх родинам.

Періодика друкувала одну за одною резолюції, які приймалися зборами незаможних селян різних місць. Так, селяни с. Тернівки Херсонського повіту Одеської губернії у жовтні 1920 р. ухвалили: «.Віддати усі свої сили для зміцнення Червоної Армії, здійснити державну розкладку, яка так необхідна Червоній армії і робітників міста, оголосити нещадну боротьбу проти куркуля і його друзів, дезертира і бандита. На перший заклик сядемо на куркульських коней і рушимо в останній, рішучий бій» [993].

Подібні резолюції ухвалювались зборами незаможних селян багатьох населених пунктів [994]. Такі збори селян Трикратської волості Вознесенського повіту тієї ж Одеської губернії ухвалили: «Всіма силами, всіма засобами надамо потрібну допомогу Червоній Армії не лише потрібними речами, але й докладемо всіх своїх сил для того, щоб виловити всіх дезертирів, а також дамо Червоній Армії нових червоних героїв-добровольців.

Усі спроби поміщиків [і] капіталістів порушити наше вільне життя отримають дружний відпір незаможного селянства» [995].

Цікаву інформацію про активну участь жінок-селянок Кременчуцької та Полтавської губерній у допомозі фронту та червоноармійським сім'ям вмістив друкований орган інструкторсько- агітаційного потягу голови ВУЦВК Г. Петровського «Робітник і селянин».

У дописі, зокрема, йшлося: «Численні виступи селянок на повітових та губернських конференціях у Полтаві, Кобеляках, Миргороді, Кременчузі доводять свідоме ставлення селянок до революційної боротьби. Особливу увагу селянки проявили до питання про допомогу фронтові, яку вони вважали своїм обов'язком.

У Кременчуку на повітовій конференції делегатка з Омельчанської волості вказувала на те, що селяни в першу чергу повинні допомогти Червоній Армії, для чого треба лише потрусити куркуля.

У Полтаві, після закінчення повітової конференції, одна з селянок поїхала до себе у волость, влаштувала збір полотна і через два дні привезла на губернську конференцію 854 арш. полотна для Червоної Армії.

На з'їздах незаможних селян Полтавщини і Кременчуччини в доповідях з місць селяни вказують, що незаможні селянки скрізь беруть участь у зборі речей для Червоної Армії, в ремонті шкіл і першими виступають ініціаторами надання допомоги сім'ям червоноармійців. І все це селянки роблять в той час, коли село кишить бандитами і дезертирами, які всіляко зривають роботу незаможних селянок.

А тому черговим завданням жінвідділів, які проводять роботу через селянок, є залучення до боротьби з бандитизмом і дезертирством, що розкладає село.