Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Як і до того, М. Скрипник, поряд з основними, наркомівськими функціями виконував чимало інших відповідальних доручень. Зокрема, потребою пошуку варіантів співпраці між державними установами УСРР і РСФРР було зумовлено призначення його повноважним представником Наркомату РСІ Російської Федерації в Україні. 31 липня 1920 року обнародувано копію наказу по Народному Комісаріату Робітничо-Селянської Інспекції РСФРР. В документі говорилося:

«1. На підставі Постанови Всеросійського Центрального Виконавчого Комітета і Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітета про федеративне об'єднання органів РСІ УСРР і РСФРР, приймаючи до керівництва і виконання постанови ВЦВК, надрукованого в «Известиях» № 109 від 22 травня 1920 р. про екстериторіальність органів спеціальних Інспекцій, але маючи на увазі віддаленість вказаних органів на Україні від Центру і необхідність безпосереднього нагляду представника НК РСІ на місці, - затверджується на Україні повноважне представництво НК РСІ в особі Народного Комісара РСІ УСРР тов. М.О.Скрипника для організації, керівництва і скеровування всієї діяльності органів Відділів Засобів Сполучення, Зв'язку і Військово-Морського на Україні « [905].

Відділам засобів сполучення і зв'язку, а також воєнно-морському доручалося керувати своїми підлеглими, направляти кореспонденцію лише через М. Скрипника. Якщо ж виникала гостра потреба негайного зв'язку з центром, то в такому разі копії документів мали негайно повідомлятися М. Скрипнику.

Зарахування на роботу, переміщення і звільнення співробітників, накладання стягнень мало проводитись М. Скрипником у встановленому порядку.

Наділяючи М. Скрипника широкими повноваженнями, наказ водночас обмежував компетенцію НК РСІ УСРР, оскільки містив і такі пункти: «6. Всі накази, розпорядження і керівні вказівки НК РНІ РСФРР обов'язкові для всіх органів РКІ УСРР.

7. Тов. Скрипник М. О., приймаючи до негайного виконання всі розпорядження НК РСІ, зобов'язаний направляти в НК РСІ РСФРР доповіді і звіти про хід робіт спеціальних Інспекцій всіх органів РСІ УСРР не рідше одного разу на місяць» [906].

М. Скрипник оперативно створив апарат для розв'язання питань, пов'язаних з новою галуззю діяльності, налагодив досить чітку, ефективну її роботу [907].

Для його діяльної натури знайшлися й інші відповідальні ділянки роботи. 14 вересня 1920 року Миколу Олексійовича постановою РНК УСРР включили до складу комісії по розробці положення про народний суд України [908], а 1 жовтня — членом комісії по обліку і розподілу евакуйованих установ і осіб (Евакком) [909]і членом Еваккомісії Ради робітничо-селянської оборони РСФРР [910].

Природно, М. Скрипник систематично брав участь у засіданнях уряду, вів себе досить активно, як правило, неодноразово виступав при обговоренні спірних питань, домагався врахування його думки, позиції [911]. А після обрання до складу Президії ВУЦВК з літа 1920 року [912]обсяг обов'язків, напруга роботи, відповідно, ще більше зросли.

Головним же залишалась робота на посаді наркома РСІ УСРР. До речі, вона привернула до себе увагу, кваліфікувалася як взірець на нараді відповідальних працівників робітничо-селянської інспекції, що відбулася у жовтні 1920 року в Москві. Особливої відзнаки заслужила злагодженість, мобільність, результативність дій українського наркомату під час війни з Польщею, коли РСІ взяла щонайактивнішу участь в обороні республіки, зміцненні тилу, налагодженні контролю за евакуацією населення і матеріальних цінностей, за охороною військових, продовольчих та інженерних складів, шляхів і важливих промислових об'єктів.

Подібно до М. Скрипника намагалися працювати й інші наркоми. Звісно, відсутність досвіду державної роботи, навіть більш- менш усталених уяв про неї, очевидний брак професіоналізму, належної освіти в умовах творення небаченого до того суспільства, породжували й чимало недоліків, прорахунків, помилок, часом дуже прикрих, істотних, із далекосяжними наслідками, іноді навіть трагічними. Негативи часто виникали на грунті панівних тоді настроїв «революційного нетерпіння», «революційної доцільності», «червоногвардійської атаки» тощо. А невиправдана жорстокість, обмеження демократизму, натискні методи пояснювалися тяжкими воєнно- політичними обставинами, незавершеністю класової боротьби, сутність якої для будівничого соціалізму була добре відома зовсім не з книжкових абстракцій, а з перипетій власних дуже непростих доль.