Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

А в практичній роботі нарком наполегливо домагався, щоб червоні контролери вміли не лише перевіряти, інспектувати, а й інструктувати, вчити, бути компетентними у справах партійної, державної роботи. Сам нарком, високий, сухорлявий, аскетичний, з концентрованим проникливим поглядом, здавалось, навіть зовнішністю найбільшою мірою відповідав своєму призначенню. Та значно важливішим було те, що совість цієї людини була такого ґатунку, була такою світлою, що дозволяла беззастережно висувати як до підлеглих, так і до колективів будь-яких партійних і державних установ, до інспекції яких він мав відношення, найстрогіші вимоги. М. Скрипнику, коли він нещадно таврував виявлені бюрократизм і тяганину, безгосподарність і марнотратство, цілеспрямовано боровся зі злочинними проявами, негативними нахилами, мало хто був здатен протидіяти. Його висновки, нерідко досить різкі, безкомпромісні, були завжди аргументованими, пропозиції конструктивними, а дії — ефективними, послідовними, обдуманими. Нарком РКІ М. Скрипник виявляв строгість, навіть жорстокість стосовно тих працівників РСІ, які виявляли недбальство, нечуйність, допускали огульні неконкретні підходи, зверхність, цинізм. Таких він вважав за потрібне карати і про покарання детально інформувати державний апарат [892]. Були випадки, коли М. Скрипник вдавався до крайніх заходів-розпоряджень про п'ятиденний арешт винних. Однак, судячи з документів, таке покарання застосовувалось лише до керівних працівників відомства. Так він вчинив, зокрема, щодо керівників Волинського і Катеринославського відділень РСІ [893].

М. Скрипник вбачав основне завдання діяльності інспекторів, контролерів у допомозі різним інстанціям покращувати їх роботу, удосконалювати, оптимізувати її. Водночас він вважав, що здійснювати це слід дуже обережно, делікатно. У спеціальному наказі від 17 червня 1920 р. він наголошував: «З «Положення» про Робітничо- Селянську Інспекцію і Декретів про Держконтроль ясно витікає, що представники Р.С.І., яку б посаду вони не займали, не мають права самостійно втручатись в адміністративні права установ.

Контролери можуть забороняти ті чи інші дії у випадках явної незаконності їх, з повідомленням про це ближчих керівників підзвітної і своєї установи, під свою відповідальність, однак самостійно розпоряджатись вони не можуть. Далі, у випадку дефектів у постановці справи представники РС Інспекції вдаються до заходів до покращання шляхом порад, вироблення інструкцій, випереджувальних гальм, проводячи всі ці свої заходи у погодженні з керівником установи, або у випадку його явної протидії, звертаючись до вищих інстанцій» [894].

Досить швидко всі переконалися, що М. Скрипник — справжній ворог зволікань, халатності, безсистемності, чванства, що нарком намагався кожен негативний факт зробити відправним для перелому ситуації, уроком для покращання роботи. Відвідавши 30 червня 1920 року Бюро скарг при органах Надзвичайної Комісії (ЧК) України, М. Скрипник знайшов її роботу незадовільною, виніс письмову догану керівництву. Однак головне полягало в іншому. Нарком видав спеціальний наказ, згідно з яким збільшувався штат співробітників відповідних служб, наголошувалось на тому, що «бюро скарг і всі його співробітники повинні в першу чергу і не пізніше 24 годин обслідувати заяви і скарги, які подають робітники і червоноармійці або їх сім'ї. Передбачалось строге регламентування «проходження» справ, зокрема, у «книзі скарг» мало бути два зошити: «розбору скарг» і «термінових засідань». На завершення М. Скрипник особливо підкреслював: «Дивитись на канцелярський бік справи лише як на реєстрацію роботи, всю ж увагу зосередити на живих людях і фактичних стосунках, підходячи революційно до суті справи» [895]. Микола Олексійович не раз наголошував, що «служба в такій високій установі, як Центр. Органі РСІ вимагає з боку співробітників його достатньо такта і поважного поводження з відвідувачами» [896].

Сам нарком кожного дня 3–4 години відводив для роботи з паперами — листами, проханнями, скаргами тощо. Однак канцелярською, бюрократичною роботою це було назвати важко. Щодо кожного звернення М. Скрипник взяв за правило давати власноручне письмове (часто досить розгорнуте і детальне, завжди сутніс- не) доручення своїм підлеглим щодо вирішення справи, або власноручну відповідь. Інформацію відділів і місцевих державних органів вивчав прискіпливо, аналізував критично, видавав щодо їх змісту накази [897]. Скоро цей стиль став нормою і для заступників наркома, які просто не зважались на бюрократичні відписки: про норов М. Скрипника знали — він зверхності не вибачить.