Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

Звісно, найбільше в тому були переконані комуністи. А маси вони привертали на свій бік не лише словами — абстрактною агітаційно-пропагандистською роботою, ідеологічними зусиллями, а конкретними справами, реальними кроками у закріплені основ нового, мирного, значить — з ознаками наростаючої стабільності життя. Тому паралельно з бойовими діями достатньо оперативно здійснювалися перетворення, спрямовані на реалізацію комуністичної програми, ідеалів, про які більшою або меншою мірою (іноді навіть через контраргументи супротивників) знало занурене в революційний вир суспільство. У такий спосіб ще до повсюдного завершення боротьби за владу широкий загал мав змогу на першому практичному досвіді переконуватись у реальній політиці більшовицької партії, її змісті і смислі.

І все ж далеко не всі проблеми, навіть найнагальніші, вдавалося вирішувати відразу, до багатьох з них доводилося підходити поволі, обережно, зважаючи саме на непросту загалом ситуацію. Так, маючи на меті повсюдне і повноцінне відновлення влади рад, далеко не скрізь виявлялися можливості для формування цих органів. Хоча вибори в них розпочалися ще навесні, тривалий час не відмовлялися від функціонування ревкомів — надзвичайних органів, які формувалися в міру вивільнення Червоною армією територій, населених пунктів від супротивників. Тому ще й на кінець року ревкоми продовжували діяти в 7 губернських, 46 повітових центрах, у 1009 волостях і 9248 селах. Ради ж на той же момент функціонували в 5 губернських, 51 повітовому центрі, 922 волостях та 6280 селах [873].

Водночас, навряд чи можна в усьому погодитися з точкою зору, що перевага ревкомам перед радами надавалася свідомо, зважаючи на те, що перші призначалися, а другі за своєю природою мали обиратися [874]. Комуністична партія непогано розуміла перевагу демократично сформованих органів над надзвичайними, бачила шлях зміцнення диктатури пролетаріату у повсюдному відновленні діяльності рад [875]. Тому ще в процесі розгрому військ А. Денікіна, а саме 2 січня 1920 р. було ухвалено постанову Ради робітничої й селянської оборони «Про скасування губернських і повітових Революційних Комітетів». В документі прямо говорилося: «В силу зміни обстановки, яка виключає необхідність мати на місцях органи влади, які діють паралельно (Революційні Комітети; Виконавчі Комітети і Військові Комісаріати), скасувати всі губернські й повітові Революційні Комітети, за винятком тих тільки но звільнених від неприятеля місць, де ще не засновані нормальні (підкреслено мною. — В. С.) урядові органи» [876].

Отже, вважаючи «нормальними» управлінськими органами зовсім не ревкоми, а ради, уже 15 лютого ВЦВК РСФРР оприлюднив положення «Про Сільські Ради» [877]. Поява документа, звісно, була логічною, оскільки передбачала допомогти у формуванні «нормальних» органів влади у «глибинці», де відповідного досвіду в умовах громадянської війни накопичити просто не вдалося. Декрет значний обсягом і детально регламентує (в ньому аж 69 параграфів), всі права, обов'язки, функції сільських рад.

В документі з абсолютною чіткістю визначалося:

«§ 1. Сільська Рада є вищим органом влади в межах його ведення і в кордонах місцевості, яка ним обслуговується.

§ 2. Всі постанови Сільської Ради обов'язкові до виконання для всього населення даної місцевості» [878].

На додаток буквально через три дні вийшло й положення ВЦВК «Про Повітові Виконавчі Комітети» [879].

Відтак інструкції були вичерпними, й на місцях їх намагалися втілювати в життя. Однак збереження по суті напіввоєнного стану в багатьох місцевостях не дозволяло оперативно здійснювати бажані, необхідні плани.

Варто зазначити, що і в діяльності відновлених рад не відразу вдавалося впроваджувати демократичні начала. Часто переважну кількість справ, особливо невідкладних, гострих, важливих вирішували президії виконкомів, так звані «трійки», або «п'ятірки», які по-суті мало чим відрізнялися від ревкомів [880].

Послідовно проводився партійний принцип формування влади. За зразок слугував Всеукрревком — три більшовики й по одному боротьбисту та борьбисту: так же формувалися й губернські та повітові ревкоми. У губернських виконкомах рад близько 70 % становили комуністи [881].

Що ж до інших партій, вони не лише не допускалися до влади: до них застосовувалися репресивні акції, які вели до припинення їх діяльності. Так, 19 серпня 1920 р. були проведені обшуки в помешканнях Всеукраїнської конференції партії меншовиків, багатьох з них було заарештовано, відправлено до виправних таборів і за межі України [882].