Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

В ніч на 9 вересня 1920 р. зазнав арешту весь склад делегатів партії лівих есерів — синдикалістів (створена в серпні 1920 р. на чолі з В. Арнаутовим з числа правих елементів партії борьбистів — ліва, переважаюча частина, як відомо, злилася з КП(б)У. Розпочатий 8 вересня з'їзд проголосив своїм головним завданням повалення радянської влади в Україні. Однак чекісти заарештували делегатів і всі 15 осіб були засуджені на строк «до кінця громадянської війни» [883]. Партія була оголошена «ворогом радянської влади», а діяльність заборонена [884].

Частина правих борьбистів продовжила антирадянську діяльність — переважно в сільській місцевості. Так, наприклад, було в Харківській губернії, де частина їх «перейшла на підпільну роботу та агітувала проти КП(б)У». Также було і в Кременчуці, де частина есерів-синдикалістів «перейшла у підпілля» [885]. Вони зазнали репресій з боку радянської влади, але вже не як члени партії, а як учасники загонів, що чинили опір радянській владі на місцях [886].

Звичною стала практика чекістського спостереження (з періодичними арештами) й за членами організацій правих есерів, есерів- синдикалістів, есерів-максималістів, українських есерів, українських соціал-демократів.

Жорстокість моменту, що переживався, не оминула й самої Комуністичної партії (більшовиків) України. Критерій «революційної відданості й чистоти», застосований під час проведеної чистки, привів до виключення з її числа понад третини членів [887]. Натомість для підсилення потенціалу республіканської комуністичної організації до серпня 1920 р. в Україну прибуло 958 відповідальних партпрацівників з Росії [888].

Хоча ситуація в УСРР продовжувала залишатися непростою, в деяких регіонах напруженою, курс на запровадження соціалістичних засад і стандартів виконувався послідовно. Зокрема, створювалися й розгортали діяльність такі інституції як контрольні наркомати, скажімо Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР. Його головою з 24 травня 1920 р. було призначено М. Скрипника. А в діяльності цього досвідченого партійця значною мірою віддзеркалилися ті державотворчі зусилля, які докладалися в процесі налагодження мирного життя, в розбудові нового ладу, та атмосфера, яка дедалі ставала характерною для нових суспільних відносин.

Як тоді часто траплялося, наркому доводилось починати все «з нуля». І найважчою виявлялася проблема комплектації наркомату кадрами. Штат НК РСІ з 1 червня 1920 р. було визначено у кількості 277 осіб. Для порівняння можна згадати, що в 1919 році у наркоматі держконтролю рахувалося 1034 чоловіка, а в НК РСІ РСФРР працювало понад 2 тис. службовців [889].

Та й невелику кількість вакансій було не так то легко заповнити. Значна частина старих спеціалістів відмовлялась піти на службу радянській владі, а молоді радянські кадри тільки-но народжувались. Їм дуже бракувало знань, навичок. Завдання ж поставали дуже й дуже відповідальні: слід було, виявляючи принциповість, непримиренність до всіляких недоліків, допомагати партійним організаціям, урядовим установам відроджувати народне господарство, передусім транспорт, налагоджувати нормальне функціонування трудових колективів.

I новий нарком волів працювати «не числом, а умінням», надаючи переваги високим професійним якостям людей, яким було довірено відповідальні функції.

Він вважав роботу в РКІ надзвичайно важливою, а вимоги до співробітників — особливо високими. Буквально через 10 днів після того, як він очолив наркомат, 5 червня 1920 року М. Скрипник видав наказ: «Підтверджується розпорядження, яке видано на словах всім завідуючим відділами: в 2-денний строк до понеділка — 7 червня перевірити весь особовий склад і штати ввірених їм відділів шляхом ретельного і персонального опиту кожного співробітника. Дати характеристику кожного співробітника відділу. Дати відгук про залишення на роботі Народного Комісаріату Робітничо-Селянської Інспекції або про відрахування його; всі, хто викликає сумніви, повинні бути відраховані.» [890].

Звичайно, в той час закладались певні, можливо, й не дуже виразні підвалини бюрократичної системи управління, що згодом набула свого всесилля. І відтак наркомат робітничо-селянської інспекції був її органічною складовою. Та все ж слід віддати належне М. Скрипнику — у формуванні як центрального, так і місцевих (губернських, міських, повітових) апаратів контролю він виступив ініціатором запровадження ефективних демократичних засад [891]. Кандидатури комуністів і безпартійних, робітників і селян, що їх висували на контрольну роботу, попередньо широко обговорювалися на партійних зборах, засіданнях рад депутатів, зборах профспілок і робітничих конференціях. Відбір був досить прискіпливим, але й авторитетом потім обранці наділялись знизу чималим.