25 листопада 1920 року за пропозицією ЦК РКП(б), рішенням президії Вищої Ради народного господарства РСФРР одного з найдосвідченіших партійних працівників було призначено головою Центрального правління кам'яновугільної промисловості Донецького басейну (ЦПКП) [917]. 7 грудня В. Ленін підписав відповідну телеграму до Реввійськради Південного фронту з вимогою до Г. Пятакова негайно виїхати до Харкова і приступити до виконання нововизначених обов'язків [918]. А вже через тиждень, 13 грудня голова РНК РСФРР прийняв Г. Пятакова, мав з ним бесіду [919].
На той час Донбас став однією з найвідповідальніших, ключових ланок економіки і України й Росії. В період громадянської війни Донецький басейн було піддано страшній руйнації. На кінець 1920 року, в порівнянні з довоєнним часом, обсяг продукції великої промисловості в Україні скоротився майже у 9 разів, а видобуток вугілля знизився до 18 %. В 1920 р. в Донбасі вугілля було добуто в 5,6 р. менше, ніж у 1917 р. Продуктивність праці шахтарів упала в 3,8 р. [920]
Величезного значення відбудові Донбасу надавали радянська влада, В. Ленін. Останній наголошував, що без відбудови цього центру, справжньої основи всієї економіки ні про яке справжнє будівництво соціалізму не може бути й мови [921]. Голова РНК вів вельми активне листування з головою ЦПКП з найрізноманітніших питань — від наукових до технологічно-практичних [922]. Г. Пятаков у той час перетворився на постійного адресата керівника Комуністичної партії, радянської держави.
Перед ЦПКП, створеного з метою відродження вугільної промисловості Донбасу, стояли великі і надзвичайно складні завдання. Як пізніше доповідав Г. Пятаков на нараді у Вищій раді народного господарства, робота почалася з організації апарату правління і перебудови всієї системи вуглевидобутку. Значної уваги було надано налагодженню постачання в Донбас продуктів харчування, що дало можливість відчутно підняти продуктивність праці шахтарів.
ЦПКП сконцентрував під своїм керівництвом усі напрямки роботи в Донбасі під лозунгом «диктатури вугілля». «Ми розраховуємо, — говорив голова правління, — йти в подальшому по шляху інтенсифікації праці, збільшення напруженості роботи, — цей шлях важкий, вимагає більшого нажиму, більшої всесторонньої діяльності по організації робочої сили» [923].
З ініціативи Г. Пятакова не тільки на поверхневих роботах — як це було раніше — але спочатку невеликими, а згодом дедалі більшими, групами, з поступовим освоєнням складних шахтарських професій використовувались бійці Донецької трудової армії. Це сприяло вирішенню дуже складної проблеми кадрів.
Гірнича галузь була мілітаризована: робітники, інженерно- технічний склад, службовці прирівнювалися до військовослужбовців і переводилися на особливий режим роботи. Вводилася загальна чоловіча повинність у віці від 18 до 45 р., а фахівців — до 65 р. Донецький губком КП(б)У провів мобілізацію комуністів для роботи на шахтах, передусім для підземних операцій.
Діяльність усієї системи ЦПКП — від правління до бригади — була вибудована на принципах суворої, по суті військової дисципліни, яку Георгій Пятаков переносив з армії. Голова правління в повсякденній роботі виявляв вимогливість, яка іноді межувала із жорстокістю. Заради справедливості слід підкреслити, що так само суворо він питав з себе, і сам являв приклад самовідданої, на грані людських можливостей, праці.
Сотні наказів по ЦПКП, що їх підписав голова правління, створюють враження, що для цього керівника, котрий прийшов у кам'яновугільну промисловість з фронту, пріоритетними справами були: створення гірничих управлінь на місцях у масштабах великого промислового регіону, організація гірничо-технічних і електро- експлуатаційних відділів, керівництво роботою рудоремонтних майстерень, оцінка потужності вугільних пластів, контроль за станом парового і котельного господарства, веденням маркшейдерських робіт…
Крім власних ресурсів для відродження Донбасу використовувалися можливості всієї УСРР, та й РСФСР. Було налагоджено оперативне, безперебійне постачання працюючих продовольством, мануфактурою, одягом, взуттям, грошовими засобами. Робітники Донбасу одержували фронтовий пайок, як у армії. В регіон відряджалися ті кадри, які партія й уряд вважали за кращі [924].
І вже наприкінці 1920 р. видобуток вугілля став зростати: якщо в квітні на одного робітника він складав 2,1 т, то в грудні досяг 3,9 т. [925]Це був, звісно, лише початок, але такий, який надихав і давав поштовх у розвитку й інших галузей.
Читать дальше