Энтони Смит - Нації та націоналізм у глобальну епоху

Утім, див. спростування у кн.: Kedourie (1960, 71-4). Найзагальніша відмінність пролягає, за Гансом Коном, між «органічною» доктриною, яку можна побачити у Східній Європі, і «волюнтаристською» доктриною на Заході. Однак, хоч ця відмінність і важлива, вона виражає два варіанти тієї самої загальної системи переконань, які часто взаємонакладаються на практиці. Обговорення різних типологій націоналізму див. у кн.: A.D. Smith (1971, ch. 8); пор.: Gellner (1992).

Неодмінна умова ( лат .).

Про означення націоналізму див.: L. Snyder (1954) та Connor (1978). Щодо дефініції, наведеної тут, див. повніший виклад у кн.: A.D. Smith (1973, section 2, and 1991, ch. 4); а про означення нації — розділ 3 вище.

Таку критику див. у кн.: Minogue (1967b); пор. Porter (1965). Їм частково відповів Міллер у кн.: Miller (1993).

Про Енгельсові спостереження див.: Davis (1967, 22). Німецькі романтичні доктрини описано в кн.: Kohn (1965), Robson-Scott (1965) та Hughes (1988, ch. 2).

Входження націоналізму в тогочасний порядок держав, спершу в Європі, а далі деінде, задокументоване в кн.: Cobban (1945), Hinsley (1973) та Mayall (1990, chs 2–3). Аргументи за те, що дестабілізація (розпад держав) радше передумова, ніж наслідок націоналізму, див.: Snyder (1993) та Posen (1993).

Дивно, що Дюркгайм, який так сильно переймався проблемою соціальної згуртованості в модерних суспільствах, прямо не звернувся до проблеми націоналізму; можливо, як і Вебер, він просто засвоїв націоналістичні припущення, тобто Дюркгаймові погляди на соціальну солідарність були непрямим (через «органічних» німецьких теоретиків суспільства) продуктом націоналістичної епохи. Лише під час Першої світової війни його націоналізм зринув на поверхню, але «Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії» (фр. оригінал, 1912; анг. переклад, 1976 [укр. переклад: К.: Юніверс, 2002. — Прим. пер. ]) з уміщеними в книзі аналогіями між тотемічними й секулярними обрядами (Великої Французької революції) та доводами про потребу в «релігії» і періодичних святкуваннях у колективному житті модерних суспільств можна витлумачити як визнання центральності нації в модерному світі. Однак бракує визнання міфу вітчизни й територіального виміру; див.: Mitchell (1931) та A.D. Smith (1983).

Про роль зради і вірності див.: Grodzins (1956); про національні святкування див.: Eri and Jobbagyi (1989); про святкування тисячоліття Угорщини 1896 р. і в загальніших рисах див. у: Hobsbawm and Ranger (1983).

Про вплив двох світових воєн на національну єдність див.: Marwick (1974) та в загальних рисах A.D. Smith (1981b). Теми героїчної самопожертви в ім’я нації, які були на передньому плані в неокласичному мистецтві, досліджуються у кн.: Rosenblum (1967, ch. 2) та A.D. Smith (1987, ch. 8).

Цю тему докладніше розглянуто у кн.: A.D. Smith (1992a). Про вірменський і сіоністський націоналізм див.: Walker (1980) та Almog (1987).

Відмінність «формального» і «неформального націоналізму» на Маврикії і Тринідаді проаналізовано у кн.: Eriksen (1993); а відродження айстедводів розглянув Прис Морґан (P. Morgan [1983]). Про урбанізацію мішнаїстського юдаїзму див.: Neusner (1981); а про відродження єврейських свят раннім сіонізмом — Hertzberg (1960).

Про цю «паралізуючу сьогомоментність» щодо етногенези народу йоруба див.: Peel (1989). Приклади націоналістичного використання героїв і мудреців минувшини описано у кн.: Kedourie (1971, Introduction); пор. з критичними поглядами у кн.: Hutchinson (1987, ch. 1), Kapferer (1988) та Roberts (1993), які всі зосереджуються на обмеженні націоналістичних маніпуляцій соціальними відносинами, сформованими довгою історією етнічних і релігійних уз та почуттів. (Йоруба — народ у Нігерії, чисельність — бл. 27 млн. осіб. Живуть також у Беніні, Гані, Того та ін. африканських країнах. Мова йоруба. За релігією християни, є мусульмани-сунніти і прихильники традиційних вірувань. Писемність на основі латинського алфавіту. — Прим. пер.)

Інколи говорять, що нації потребують спільного призначення, але можуть обійтися без спільної історії, і наводять як приклад «нові нації» Азії й Африки. Однак дуже часто це нові держави, а не нації, і їхнє етнічне ядро може хвалитися спільною історією, хоча лише для кількох поколінь. Утім, є випадки, коли конкретна історія стосується регіону чи провінції, які мають кілька етносів (і релігій); але тут сама сила спільного історичного досвіду тривалої боротьби за звільнення злютувала докупи етнічно різнорідне населення. Тут націоналізм функціонує як «сурогат релігії» на місці давніших релігій і етносів. Прикладом може бути Еритрея, хоча продовжують дискутувати, чи зможе її націоналізм сформувати повноцінну націю із спільноти зі спільною долею; див.: Cliffe (1989). Подібний погляд на націоналізм, як на такий, що перейнятий і шукає «відповідей» на питання смертності й забуття (і «проблему зла», можна додати), див.: Anderson (1983, 17–19).