«Справа Рушді» — міжнародний скандал навколо книжки британського письменника арабського походження Салмана Рушді «Сатанинські вірші», в якій він на думку багатьох мусульман зневажив іслам. Іранський лідер аятола Хомейні в лютому 1989 р. заочно засудив письменника на смерть і той змушений був переховуватися під захистом британської поліції.
Про підтримку французами Ле Пена див.: Husbands (1991); про меншини й національну ідентичність у Британії див.: Samuel (1989, Т. II). Про націоналізм і фашизм загалом див.: A. D. Smith (1979а, розділ 3).
Див.: Duroselle (1990), багатозначно названу «Європа: історія її народів» [Europe: A History of its Peoples]; див. критику в: A.D. Smith (1992d) та Schlesinger (1992).
Очевидно, в англійському тексті було допущено помилку: замість Публія Квінтилія Вара [Varus], староримського полководця і політичного діяча, який очолював римські легіони в Тевтобурзькій битві, після якої вчинив самогубство, було написано прізвище Марка Теренція Варрона [Varro], староримського письменника і вченого, який помер за 36 років до Тевтонбурзької битви і жодного стосунку до неї не мав.
Про національні традиції романтизму див.: Porter and Teich (1988); про національні контрасти у межах неокласичної традиції див.: Rosenblum (1967) та A.D. Smith (1979b). Про попередні «великі віки» і внески до «загальноєвропейської» історії див.: Duroselle (1990, розділи 9-11); автор намагається наголосити спільне в досвідах, хоч і визнає почасти неповну природу цих досвідів та глибокі внутрішні відмінності між різними культурними зонами й народами Європи.
Про таке домінування Західної Європи див.: Wallace (1990). Це твердження припускає, що Німеччина (більша частина) належить до Західної Європи, та недобачає вагомих наукових, літературних і мистецьких внесків Східної Європи й Росії.
Див. Atiyah (1968) та Ware (1984) про православну церкву і східне християнство; пор. також: Ramet (1989, зокрема есеї про Югославію, Румунію і Болгарію).
Статуї й монументи, церемонії й емблеми націоналізму в Європі кінця XIX ст. описано Гобсбаумом у: Hobsbawm and Ranger (1983, розділ 7); сатиричну панораму «націоналістичної Європи» для туристів, її реліквії і святині в наші дні див. у: Home (1984).
Про літургії націоналізму див.: Mosse (1976); про його обряди й церемонії див.: Breuilly (1982, розділ 16), а деталізований опис патріотичних святкувань Великої Французької революції, деякі з яких були організовані Жаком-Луї Давидом, див.: Herbert (1972). Американські релігійно-націоналістичні церемонії описані в: O’Brien (1988). Див. також: Schlesinger (1994).
Різні оцінки підґрунтя македонського конфлікту див.: Alexander (1982) та Kofos (1990).
Ці родинні метафори та їхня «примордіальна» сила проаналізовані в: Horowitz (1985, розділ 6) та Connor (1993); пор. Grosby (1994).
Європа етносів (фр.).
Європа вітчизн (фр.).
Тема подвійної атаки на національну державу: згори — Європейським Союзом та знизу — етнічними спільнотами — сягає 1960-х pp.; див., напр.: Heraud (1963).
Одну з ранніх констатацій цих побоювань див. у: Galtung (1973); пор. обговорення у Schlesinger (1992).
Важливість такої «ностальгії» за ідеалізованими стилями життя не слід недооцінювати; див.: Armstrong (1982, розділ 2). З іншого боку, величезне зростання масового туризму й студентських обмінів, поширення медіями інформації про загальноєвропейські процеси, а також нестримний потік європейських мистецьких, музичних і кінофестивалів зробили багатьох людей молодших поколінь відкритішими до ідеї Європи та вигод більшої інтеграції, хоч і не ясно, чи чисті такі ідеї від національних упереджень та стереотипів та наскільки глибокими й живучими вони можуть виявитися. Див.: Schlesinger (1994).
Цей розділ написано на основі статті для конференції «Нації і громадяни», яка відбулася в Центрі філософських досліджень, Кінґз-коледж, Лондон [Centre for Philosophical Studies, King’s College, London] у 1993 p.; прикінцева частина статті опублікована у: Anthony D. Smith: Ties that Bind’, LSE Magazine 5, 1, 1993, 8-11. Див.: M. Weber (1947, The Nation’). У кн.: Neuberger (1986, ch. 3) аналізуються різні критерії національної «самості» в Африці на південь від Сахари.
Використання плебісциту для з’ясування волі народу породжує складні питання; див. гостру критику в кн.: Kedourie (1960 and 1971); пор. також Breuilly (1982, Conclusion).
Про південнотирольське питання див.: Doob (1964) та Katzenstein (1977). Цікаву дискусію про національні кордони й політичну географію стосовно французького «шестикутника» див.: E. Weber (1991, ch. 3).
Читать дальше