Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалась).
На Раді в Переяславі Богдан Хмельницький з'явився під гетьманським бунчуком в оточенні генеральних старшин і полковників. У своїй промові, змалювавши вкрай тяжкий стан України, в якому вона опинилася після шестирічної виснажливої кривавої війни, продовжити яку погрожувала Польща, він вказав, що єдиний порятунок — це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу — Туреччини, Кримського ханства чи християнського православного царя. Закінчив свою промову гетьман такими словами:
"А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче вільна дорога". Учасники Переяславської ради — старшина усіх рангів, козаки і міщани висловились: "Волим під царя московського православного".
Гетьман і старшина з'явилися на "съезжему" дворі, де мешкали московські посли. Там і відбулася офіційна аудієнція з посольством. Посли вручили царську грамоту Богдану Хмельницькому, який і передав її генеральному писарю Івану Виговському, а той зачитав "всем людям явно". В грамоті говорилося, що цар "велел принять под свою высокую руку гетмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомоществовать им протів недругов ратными людьми". Після того Богдан Хмельницький і Бутурлін обмінялися промовами.
Потім мала відбутися присяга. В зв'язку з церемонією присяги гетьмана і старшини, в церкві виникли серйозні ускладнення, гостра колізія. Гетьман, який прибув у кареті з послами до Успенської соборної церкви, поставив вимогу, щоб царські посли присягнули від імені царя Олексія Михайловича в тому, що він не видасть їх польському королю, не порушить їх прав і вольностей і надасть на їх маєтності свої грамоти.
Царські посли категорично відмовилися присягти за царя: тільки піддані присягають царю — "чинят веру царям". А цар "учнет их держати в своем государском милостивом жалованьи и призрении", тобто гетьман і старшина повинні покладатися на "царское милостивое слово. А царь и от недругов их в обороне и захищеним будет держать, и вольностей от них не отымет, и мастностями им чем хто владеет, пожалует им владеть по-прежнему".
Гетьман відповів, що бажає поговорити про це з полковниками і "усіма людьми" і вийшов з церкви. Він відправився до двору переяславського полковника Тетері і там довгий час розмовляв з полковниками та іншою старшиною, а духовенство, посли чекали в церкві. Нарешті прибули переяславський і миргородський полковники Павло Тетеря і Григорій Сахнович-Лісницький і повторили вимогу Богдана Хмельницького. Але посли стояли на тому, що "непристойно за государя присягати подданым". Полковники аргументували свої вимоги тим, що при укладанні угод козаків з польським королем присягали від його імені коронні гетьмани, "пани-рада" (тобто сенат), московські посли вдалися до іншої мотивації: королі польські "не самодержавцы, не хранят присяги своей, а государское слово переменно не бывает" (Далі побачимо, наскільки ця заява московських послів про твердість царського слова була далекою від істини.). Однак козацькі полковники Тетеря і Лісницький заявили, що "гетьман і вони дають у тому віру, але козаки не вірять; сії останні домагаються присяги за государя". На що була різка заява: цар "изволил принять их под свою високую руку по их челобитью, и им надлежит помнить сію милость великого государя, следует служить ему и всякого добра желать, Войско Запорожское к вере привести, а незнающих людей от непристойних речей унимать". Бояри намагалися нав'язати козацтву ті принципи, на яких тримався московський лад: цар стоїть над правом, кожен акт царя — це ласка, "пожалування", і в нього не може бути рівноправних стосунків з людьми. Такі поняття були чужими для світогляду українців, сформованого у відповідності до західноєвропейських конституційних норм.
Богдан Хмельницький і козацька старшина вперше відчули, що це означає — абсолютистська тоталітарна царська держава. Але вони покладали великі надії на допомогу Москви у війні з Польщею і, щоб не зірвати переговорів, змушені були припинити дискусію і погодитися на односторонню присягу. У соборній церкві зібралося московське і українське духовенство — архімандрит Прохор, переяславський протопоп Григорій з священиками і дияконами усіх переяславських церков для проведення служби на честь урочистого обряду присяги. Присягали на Євангелії гетьман, генеральні старшини, полковники, сотники і ще кілька десятків делегатів від різних полків.
Читать дальше