Елена Апанович - Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність .

Генеральний писар Виговський теж нагадував українським послам обіцянку московських послів, дану в Переяславі.

Однак головним у тодішній ситуації було те, що козацькі старшини на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким турбувались про подальшу долю Української держави, прагнули захистити її самостійність і автономні права міждержавним договором. І, безперечно, їх дуже непокоїло, що повноважні московські посли у Переяславі відмовились укласти такий договір.

Під час переговорів і розмов у Переяславі українська сторона вперше висловила деякі умови майбутнього договору з Московською державою, поки що дуже узагальнені: Україну, її "гетьмана Богдана Хмельницького і Військо Запорозьке польському королю не видавати, і за них стояти, і вольностей не порушувати". Поняття "непорушні вольності" передбачало збереження того самостійного устрою, який здобула Україна, позбувшись залежності від польського короля. Застерігалось про неможливість порушувати соціальну і станову структуру українського суспільства, його внутрішній військовий лад. Ставилася вимога надати підтверджувальні царські грамоти власникам маєтностей різного стану на Україні. У Переяславі Богдан Хмельницький зі старшиною обумовлювали 60-тисячний реєстр Запорозького Війська, тобто визначався кількісний склад збройних сил України. Йшлося і про утримання козацької армати, а також ще про одне дуже принципове питання — збирання податків самими українцями.

13 січня гетьман з старшиною і послами приїхав до Бутурліна; після короткої промови Богдан Хмельницький передав лист цареві Олексію Михайловичу з подякою за те, що прийняв їх під свою протекцію, і в той же день гетьман і генеральний писар Іван Виговський виїхали в Чигирин.

14 січня 1654 р. Бутурлін, діставши від гетьмана список міст і містечок, що були під владою Війська Запорозького і яких налічувалося 177 (селяни не присягали), роздав царські подарунки старшині, розпрощався і виїхав у Київ, Ніжин і Чернігів приймати присягу. Не всюди і не всі згодилися присягати. Київське духовенство на чолі з митрополитом Косовим і шляхта від присяги відмовилися. Боярин, прийнявши присягу від ніжинців і чернігівців, повернувся у Москву. Московські урядовці продовжували приймати присягу в інших українських містах, хоча в ряді міст проявилася опозиція і протистояння, наприклад у Чорнобилі на Київщині. В полках Полтавському і Кропив'янському царських урядовців навіть побили киями.

Український історик Ю. А. Мицик нещодавно знайшов у краківських архівах листи свідків подій, написані на початку 1654 р. Один із цих свідків Ш. Павша в двох листах повідомляє адресатові: "Сповіщаю, що Кропив'янський та Полтавський полки відірвалися від Хмельницького і відмовилися присягати московському цареві… Між простими людьми виникли значні заворушення…"

"У чорнобильців, і тож дуже небагатьох, ґвалтом взяли присягу; тамтешні міщани нерадо прийнявши московитів, роз'їхалися по різних містах і містечках, не присягали і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві і твердо стоять на цьому…"

"Кияни теж цьому були противні і не хотіли йти до церков, але їх наче бидло гнали козаки до присяги… Вони ж під час присяги не називалися своїм іменем, що було дано їм при хрещенні, а після присяги дуже її лаяли… Митрополит не дозволив присягати, і отець архімандрит, і все духовенство… Гадяцький і Брацлавський полки не хотіли зноситися з Хмельницьким і не хотіли їхати на цю присягу до Переяслава і серед тієї України стався розкол".[1]

Отже, взагалі в природі не існувало ні Переяславської угоди, ні переяславського договору 1654 р. Відбулася у 1654 р. тільки малочисельна Переяславська рада, яка скоріше носила репрезентативний, декларативний характер. Вона не мала ніякої юридично-правової сили. Відбулася також однобічна присяга гетьмана, частини старшини, козацтва та міщан. У Переяславі український уряд не одержав жодного офіційного документального акту, який би визначав умови об'єднання двох держав жодної письмової гарантії виконання царським урядом усних запевнень московських послів.

Тому стає зрозумілим, чому гетьман Богдан Хмельницький з старшиною виявили таку енергійну і наполегливу ініціативу в укладанні міждержавного договору з Москвою. Вони прагнули узаконити суверенітет Української Гетьманської держави, примусити царський уряд взяти на себе зобов'язання, які б гарантували незалежність України і здійснення рівноправного, передусім воєнного союзу з Московською державою, надання Україні військової допомоги перед небезпекою ворожого вторгнення.