Елена Апанович: Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність .

У 1651 р. через порушення поляками Зборівського договору відновилася українсько-польська війна, і водночас почали псуватися і московсько-польські відносини. У Москві в лютому 1651 р. відбувся Земський собор, на якому духовенство з патріархом і бояри дали свою згоду взяти гетьмана з Військом Запорозьким під царський протекторат. Але якихось реальних кроків зроблено не було.

Невдала для козаків Берестецька битва 1651 р. (знов таки через невірного союзника — кримського хана) призвела до Білоцерківського договору, який значно урізав навіть Зборівські умови 1649 р.

А військові дії продовжувалися. Виснаження українського народу дійшло краю. Міста були зруйновані, ніякої допомоги ззовні. 22 квітня 1653 р. до Москви прибуло нове посольство від Богдана Хмельницького — Кіндрат Бурляй і Силуян Мужиловський. Вони знову повторили прохання козацького гетьмана виступити на захист України, прийняти її "під високу руку" і послати на допомогу військові сили.

Однак цар спочатку вдався до дипломатичних консультацій з урядом Речі Посполитої. 30 квітня у Варшаву прибуло посольство у складі князя Бориса Рєішіна-Оболенського, окольничого Богдана Хитрово, дяка Посольського приказу Алмаза Іванова з листом до польського короля. Перед королем була поставлена вимога замиритися з козаками, повернути їм права і привілеї згідно із Зборівським договором, скасувати Брестську церковну унію 1596 р. Польський уряд відповів рішучою відмовою. Тоді посли заявили: "Государь о тех делах более тєрпеть не будет и о подобных неправдах велит писать в окрестные государства".

1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, на якому окрім бояр були присутні представники дворянства, духовенства, царські чиновники, представники міст, купецтва, селянства, стрільців. Учасники собору, опрошені "по чинам, порознь" висловилися за рішення: "Гетьмана Богдана Хмельницького і все Войсько Запорожское з городами и землями принять".

В Україну відправили посланників — стольника Р. Стрешнєва і дяка М. Бредихіна, які мусили виконати традиційну функцію дипломатичних відносин, що зберігається досі: підготувати належні умови для зустрічей на високому державному рівні. Вони привезли повідомлення про те, що цар висилає в Україну високе посольство "Бутурлина с товарищи", щоб урочисто оголосити про перехід України під царський протекторат, а також про царський указ "о ратных людей сколько к ним на помочь послать". Стрешнєв повідомив Богдана Хмельницького про місце з'єднання військових сил Московської держави і козацьких полків та про умови їх забезпечення.

Стрешнєв і Бредихін просили гетьмана сповістити полковників і "начальних людей" про посольство Бутурліна. Гетьман запевняв, що він розішле "листи" в усі міста, закликаючи полковників, сотників, отаманів, козацтво з'їжджатися до Переяслава.

9 жовтня 1653 р. у виконання рішення Земського собору Московський уряд посилає в Україну надзвичайну дипломатичну місію — велике посольство у складі ближнього боярина і намісника тверського В. В. Бутурліна, околичного намісника муромського І. В. Алфер'єва, думного дяка Л. Д. Лопухіна. Кожен член посольства мав свій почет: Бутурлін сім стольників, одного стряпчого, трьох дворян; Алфер'єв — стольника, стряпчого і чотирьох дворян; Лопухін — стольника. Посольство супроводжували голова московських стрільців — Артемон Матвеєв, три сотники, двоє товмачів (перекладачів) і 200 стрільців. При місії було й московське духовенство: архімандрит Прохор, протопоп Андріян, священик Іоан і диякон. Вони їхали з своїми іконами, хрестами і хоругвами, везли з собою царську ікону "Спасов образ".

23 жовтня 1653 року цар Олексій Михайлович у Москві в Успенському соборі Кремля велів "объявить войску идти войной на недруга земли русской и веры православной — короля Речи Посполитой и Литвы — Яна-Казимира".

1 листопада посольство опинилося в Путивлі й у цьому прикордонному місті перебувало майже два місяці. Чекали повернення Богдана Хмельницького з місць бойових дій. Треба було з'ясувати, яке саме місто буде обрано для зустрічі і проведення всіх офіційних церемоній і переговорів, присяги, вручення царської грамоти, клейнодів — регалій для гетьмана і Запорозького Війська, подарунків. Москва хотіла, щоб це відбулося найурочистіше, тому воліла, щоб був обрання Київ. А Богдан Хмельницький, навпаки, як зазначає український історик О. Оглоблин, прагнув ділових переговорів і тому відмовився від Києва, щоб уникнути неминучих тут урочистостей. До того ж Києву загрожувала військова небезпека з боку Литви. І ще мало значення, мабуть, те, що в Києві знаходилися вищі ієрархи православного духовенства і українська шляхта, які в той час були в опозиції до гетьмана. Отже, Богдан Хмельницький обрав Переяслав, місто за Дніпром — центр Переяславського полку з численним населенням і розвинутою торгівлею. Як і більшість великих міст в Україні, в той час Переяслав був також і фортецею, тут зосереджувалася українська армата з пороховим запасом. Життя Богдана Хмельницького здавна було пов'язане з Переяславом, тут він оженився вперше з Ганною Сомківною. Переяславський полковник був довіреною особою гетьмана, згодом його родич — зять Павло Тетеря. Московське посольство, дочекавшись додаткових інструкцій від царського уряду, а також нової хоругви для гетьмана (перша пошкодилась в дорозі), в останніх числах грудня вирушило з Путивля до Переяслава.