Тарас Вінцковський: Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Слiд зазначити, що у «Просвiтi» було прочитано значну кiлькiсть доповiдей та рефератiв, присвячених героїчним cтopiнкaм істоpiї українського козацтва: реферат «Про запорiзьких козакiв» та лекцiя «Звiдки взялися пiд Одесою села Яськи та Бiляївка. i чого люди звуться в них Турбаями», «Про повернення козакiв у крiпакiв». А також про ватажкiв козацтва С.Палiя, І.Мазепу та про кошового І.Cipкa в 1906 р.

У наступному poцi в товариствi була прочитана низка рефератiв про козацькi часи: «Козацтво перед Хмельниччиною» М.Комарова, «Байда, князь Вишневецький в Український словетностi», «Богдан Хмельницький — гетьман України» — Л.Ковальчука, «Б. Хмельницький» — К.Бондаренко та iн.

Козацька тематика, особливо героїзм козацьких вiйськових походiв, знаходили палкий вiдгук у значної частини населення Одеси, особливо її передмiсть, де ще живi були перекази старих запорожцiв про те, що цi землi колись належали їм — козакам, а цариця була люта, народ ставила нi в що i завела неволю в панiв. а землю, политу християнською кров'ю козацькою, роздала задурно cвоїм полюбовникам та панам великими маєтками».

В «Одеському Українському клубi» i в товариствi «Українська хата» в Одесi постiйно звучали виступи, концерти, спектаклi про славу українського козацтва, популяризуючи рiдну iсторiю. В товариствi «Українськa хата», за спогадами Ю.Липи, молодь Одеси вперше дiзналася про «Український легiон» Сiчових Стрiльцiв i за що він воює. Під час І Світової війни в Одесі опинилася велика кількість біженців з Галичини, які також посилювали інформацію про Січових Стрільців.

Таким чином, козацька тематика була близькою для мешканців Одеси, оскільки значна частина населення міста була козацького походження і багато хто себе вважав ще козаком завдяки діяльності українських культурно-освітніх товариств та широкої популяризації історії козацтва українськими діячами. Тому, невипадковим є той факт, що в Одесі після падіння царату навесні 1917 р. завдяки заходам Одеської Української Військової Ради (яка була створена завдяки діячам українських організацій у місті і, насамперед, завдяки товариству «Українська Хата») та одного із його керівників Івана Луценка, у приміщенні першої вищої початкової школи (вул. Старопортофранківська, 16) відбулися збори щодо створення військового товариства під назвою «Одеський Український Військовий Кіш», до якого увійшли і перші козацькі сотні сформовані в Одесі та її околицях.

Утворення Центральної Ради та поступове будівництво української держави стало поштовхом не тільки для активізації політичного, культурного життя, але з часом виявило необхідність функціонування українських військових установ. Особлива актуальність цього питання пояснюється і тим, що з початком Першої світової війни, російська держава мобілізувала на Україні велику частину здатного до військової служби чоловічого населення. Українські дослідники стверджують, що їх було не менше 4.000.000 чоловік [36] Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія Українського війська. — Львів, 1992. — С.368; Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. — К., 2004. — С.9. . На початку 1917 р. на Південно-Західному та частині Румунського фронтів і в тилових гарнізонах зосередилася значна кількість солдатів-українців. Зокрема, на Південно-Західному фронті українці становили третю, а на Румунському — четверту частину особового складу. На Чорноморському флоті українців було близько 65 %, у той час, як росіян — 28 % і менше 7 % належало представникам інших національностей [37] Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917–1918. — Львів, 1997. — С.29. . Це сприяло швидшій консолідації української нації. Багатомільйонна маса, переважно колишніх селян, одягнених у солдатські однострої, краще відчували спільність інтересів. Відтак зростала національна самосвідомість народу.

Військовий український рух з самого початку виявляв себе як стихійна форма самоорганізації, нерідко саме за етнічною ознакою, народного загалу, одягнених у армійські однострої. Ця маса людей в численних постановах і резолюціях домагалася, щоб усі військові частини, які стояли на Україні, набиралися з українців, та щоб відділи, сформовані передусім з українців, з-за меж українських теренів негайно переводилися на рідну землю. Немало доклали зусиль для національного пробудження старшинські кадри, що складалися переважно з національно свідомих вчителів, студентів і кооператорів [38] Крип’якевич І. Вказ. праця. — С.358. . Приспана довголітньою неволею національна свідомість українців пробудилась після подій лютого — березня 1917 року і почала проявлятися в бажанні організувати свої структури самоуправління, в тому числі військові, які в подальшому виступили за створення українського війська.