Тарас Вінцковський - Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Головою Ради й виконавчого комітету одноголосно було обрано знаного в Одесі громадського діяча, військового лікаря, полковника Івана Луценка [53] Дорошенко Д. Вказ. праця. — С.63; Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917 року. Документи і матеріали. — К., 2003. — С.259. . Членами Військової Ради стали полковник М.Омелянович-Павленко, штабс-капітан Юхим Мацак, прапорщики Петро Вербицький [54] Зустрічається форма прізвища Вербецький. , Мефодій Шевченко, Олександр Кущ, Ілько Гаврилюк, солдати Неговський, Соєдиненко, Микола Іванівський та інші.

Для досконалішого розуміння організаційних процесів звернемося до публікації в офіційному часописі Центральної Ради «Нова Рада». Дописувач стверджує, що на зборах 26 квітня 1917 р. ухвалюються лише основні положення статуту, при цьому доручено його доопрацювати і винести на затвердження наступних зборів Ради. Але сам текст статуту поки науковцям не відомий. Більш точні дані знаходимо щодо персонального складу керівництва ОУВР. Заступниками І.Луценка стали прапорщик Міляєв та мічман Г.Данчич, першим і другим писарями обирають прапорщика Карпенка й молодшого унтер-офіцера П.Більчича, скарбником прапорщика Чижевського, членами виконавчого комітету Крижанівського, Литвиненка, Мельниченка, М.Шевченка [55] Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917 року. Документи і матеріали. — К., 2003. — С.259. . Крім цього пройшли вибори від ОУВР до одеського Українського Керівничого Комітету, куди були обрані Міляєв і П.Вербицький; до Української Центральної Ради — В.Пелішенко [56] За іншими даними Михайло Васильович Пілішенко. Див.: ЦДАВО. — Ф.1705. — Оп.1. — Спр.6. — Арк.125. від флоту та П.Вербицький від війська; до Одеського повітового комітету — І.Луценко; до об’єднаного комітету з розповсюдження літератури серед військових — Міляєв і Дробницький. Й насамкінець сформували секції: агітаційно-просвітню, якій було доручено скласти підсекцію для виборів майбутніх гласних Одеської міської думи, фінансову та інформаційну [57] Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917 року. Документи і матеріали. — К., 2003. — С.260. .

На цьому заході також було заслухано доповідь студента Ф.Палянички, який приїхав з Києва, про справу організації українського полку ім. Б.Хмельницького, а також пропозиції інших членів Ради про заснування схожих підрозділів в Одесі й інших місцях регіону Коша. У гарячих дебатах щодо цих доповідей було підкреслено вороже ставлення деяких російських демократичних організацій (Київської ради робітничих депутатів і частково їхніх одеських колег) до українських справ. Зрештою, присутні ухвалили, «аби не вносити ворожнечі і розбрату у військо і не пошкодити як-небудь відпорній силі війська на фронті, не домагатися зараз закладання окремих українських полків, а подбати лише про українізацію існуючих полків ширенням культурно-просвітньої і політичної свідомості, національного єднання і поповнення військових частин на території України переважно українськими ж резервами» [58] Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917 року. Документи і матеріали. — К., 2003. — С.260. .

Г.Гришко залишив нам для роздумів інформацію, що заступником І.Луценка став прапорщик М.Шевченко, секретарем Військової Ради прапорщик П.Вербицький, членами ОУВР — прапорщик П.Голобородько, Монкевич, Б.Сахно, ще один військовий урядник і сам автор мемуарів [59] Гришко Г. Вказ. праця. — Ч.5–6. — С.133. . Але чому в матеріалах періодичної преси чи інших джерелах, які сформувалися одразу за подіями цей перелік не підтверджується? Такі неточності ми можемо побачити і в інших місцях розповіді, що не дає можливості повністю довіряти оприлюдненим фактам. Більшої уваги заслуговують оцінки емоційного тла подій, власні переживання пережитого, ставлення окремих категорій одеситів до українського війська, характеристика тих чи інших персонажів.

З поміж них, виділимо портрети керівництва Ради. Про І.Луценка 24-річний військовий урядник, самостійник за переконаннями, пише з відчутним захопленням: «…Не знаю, скільки було йому тоді років, але був він уже сивий, на вигляд років із 50–55… Всі його не тільки поважали і слухали, але й безмірно любили. А правду сказати, було за що. Цей сивий дідусь, дуже тихої поваги був всюди. Ні одні сходини, ні одне засідання чи порада не відбулися без нього; …ми військові завжди симпатизували з доктором Луценком…».