Тарас Вінцковський - Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Скромніше характеризуються інші колеги: «…Прапорщик Шевченко, студент, родом з Балти, страшенно нервова людина, завжди так хвилювався, що залишав засідання і його мусіли другого дня повідомляти, що він має робити, куди йти або їхати. Начебто він захворівши, виїхав до Балти, де незабаром помер». Але ми знаємо, що ще наприкінці 1917 р. М.Шевченко працював в ОУВР. «Петро Вербицький, теж студент, родом з Бердянського повіту Таврійської губернії, великий революціонер, завжди йшов у всьому пробоєм і «всіх нас особливо неполюбляв за те, що ми були, на його думку, замало революційні. Мав, правда, він ту хибу, що завжди хотів стати на місце Д-ра Луценка. Прапорщик П.Голобородько, колишній вчитель, родом, скоріше за все з Катеринославщини, завзятий, холодний, напрочуд енергійний, спочатку есер, а потім «самостійник-шовініст», докладно знав українську граматику, тому до нього зверталися, щоб виправив написане» [60] Там само. — С.129, 133, 134; Ч.7–8. — С.181, 184. .

Про помітну роль військових може свідчити і такий факт. Коли 18 квітня в Одесі організувалося свято трудящих ( за новим стилем 1 травня — Т.В. ) з 127 синьо-жовтих прапорів близько 100 принесли з собою військові [61] Луценко І. Вказ. праця. — 24 серпня. .

Разом з утворенням ОУВР, наприкінці березня в Одесі з семінаристів та гімназистів виник «Союз української молоді», який налічував близько 500 осіб. Юнаки виконували різні дрібні завдання, з поміж яких чи не головним стало розповсюдження «Українського Слова». У квітні з його складу виділилася невелика група, що заклала «Одеську Січ», на травень 1917 р. чисельністю вже 1032 особи [62] Липа Ю. «Одеська Січ» // Визвольний шлях. — 1966. — Книга 11. — С.1263; Голубко В. Вказ. праця. — С.249. , що вела військову підготовку серед української молоді. «Січовики» працювали у тісному контакті з Військовою Радою, яка надіслала свого інструктора для роботи в «Одеській Січі» [63] Голубко В. Вказ. праця. — С. 38–39. .

Як згадував учасник подій Микола Костирко, який до речі не у всьому згоджувався з Ю.Липою про події 1917 р. в Одесі, тому назвав свій текст мемуарів «Коментарі й доповнення», на вулиці Торговій, в приміщенні критого ринку, ще до революції розташовувався «Військово-Спортивний Комітет», займаючись допризовною підготовкою молоді. На початку 1917 р. цей комітет потрапив під пильну увагу українських активістів, які перетворили його в «Український Військово-Спортивний Комітет». Голова УВСК І.Луценко, скориставшись нагодою, передав його в розпорядження «Одеської Січі» [64] Костирко М. Коментарі й доповнення // Визвольний шлях. — 1966. — Книга 11. — С. 1265–1266. . Тут по обіді відбувався військовий вишкіл січовиків, двома сотнями, чисельністю по 30–40 осіб. Щодня після спортивно-військової підготовки, січовики читали уривки з книги О.Назарука «Слідами УСС-ів» або схожу літературу. Уніформою «Січі» був кашкет із жовто-блакитними стрічками й знаком архистратига Михаїла. Деякий час молодих січовиків тренував колишній старшина українських Січових Стрільців Трифон Янів, який втік з російського полону.

Джерела зберегли імена вкрай обмеженої кількості січовиків. Можна назвати, окрім самих Юрія Липи та Миколи Костирка, ще Д.Зоренка, Василя Черненка, Михайла Литвиненка, сотника Омельченка, Н.Н. Не поіменований юнак разом з М.Костирком, під час румунської окупації Одеси в 1941–1944 рр. стали учасниками бандерівського підпілля міста. А після закінчення війни лише автор спогадів опинився в еміграції, тому, зі зрозумілих причин, не хотів називати точного імені свого побратима, який залишився жити в СРСР [65] Костирко М. Коментарі й доповнення // Визвольний шлях. — 1966. — Книга 11. — С. 1266–1267. . Одеських січовиків незабаром почали використовувати для вартової служби і навіть інших завдань [66] Липа Ю. «Одеська Січ» // Визвольний шлях. — 1966. — Книга 11. — С. 1263–1264. . Згодом сліди і «Союзу української молоді», і «Одеської Січі» фактично губляться. Принаймі за доступними нам джерелами дослідити подальший шлях учасників організацій можна частково. Достеменно відомо, що протягом року відбувався набір до «Січі» нових юнаків [67] Українське Слово. — 1917. — № 6, № 9. .

Стихійне поширення українського військового руху не могло влаштовувати багатьох очільників України. Цю справу треба було організувати й спрямувати в певне русло. Тому 18 травня 1917 р. відбувся перший Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому було створено Український Генеральний Військовий Комітет, що очолив усіх українців-військових, хто прилучився до підтримки Центральної Ради або, принаймі, співчував їй. До його першого складу увійшли: В.Винниченко, С.Петлюра, І.Луценко, В.Павленко, О.Пилькевич, С.Письменний, М.Іванів, І.Горемика-Крупчинський, А.Чернявський, Д.Ровинський, А.Певний, Ю.Капкан, М.Міхновский, Ф.Селецький, С.Граждан, В.Поплавко, В.Потішко, М.Полоз [68] Крип’якевич І. Вказ. праця. — С.366. .