Тарас Вінцковський - Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

В Одесі значну організаційну роботу проводив полковник І.Луценко, керуючи діяльністю Військової Ради. Громадський діяч, член Центральної Ради та першого складу Українського Генерального Військового Комітету, він загинув в боротьбі з більшовиками літом 1919 р., як військовий лікар армії УHP, під час боїв за залізничну станцію Антоніни на Волині [69] Енциклопедія українознавства. — Львів, 1994. — Т. 4. — С.1386. . Він ретельно готувався до виконання величезного обсягу підготовчої роботи, визначивши з самого початку основні підвалини державотворчої та військової діяльності. І.Луценко був переконаний, що Росія Першу світову війну програє, тому слід обачно приступати до формування власного війська з орієнтацією на можливу підтримку з боку Німеччини. Відштовхуватися, на його думку, варто від з’ясування щирості людини в його «українськості». Далі, навколо цього ядра організовувати осередки, які й стануть основою майбутнього війська [70] Гришко Г. Вказ. праця. — Ч.5–6. — С. 130–133. . Таким чином, українізація російської армії трактувалася головою ОУВР не як кінцева мета, а як стартовий етап у окресленому процесі.

Багато в чому допомагав йому Іван Липа, комісар Одеси у 1918р., міністр релігій, віросповідань, юстиції та охорони здоров’я УНР часів Директорії [71] Одесский вестник. — 1917. — ЗО апреля. . Як члени майбутнього ЦК Української Партії Соціалістів-Самостійників, вони вже в цей час, на відміну від представників інших українських соціалістичних партій, бачили Українську державу незалежною, а не автономною в складі Російської федерації, і робили все, що було в їхніх силах, задля наближення омріяного, зокрема зорганізовували українські військові з’єднання.

Вже за декілька тижнів підготовчої роботи, до кінця весни 1917р., під орудою одеської української Військової Ради знаходилося трохи більше 2 тисяч українських військових [72] Гришко Г. Вказ. праця. — Ч.5–6. — С.133. . Що дало підстави поставити під багнети 1-й Гайдамацький курінь [73] Млиновецький P. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918. — Львів, 1994. — С.124; Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки (1917–1921). — К., 2007. — Книга 1. — С.389. , справами формування якого займався ротмістр Олександр Сахно-Устимович, якого деякі джерела подають як В.Сахно-Устимович. Джерела не повідомляють, чому саме таку назву обрали для себе українські вояки, нерідко називаючи себе часто й козаками. Очевидною є історична аналогія з ХVІІІ століттям. Але загалом це питання потребує додаткового вивчення і осмислення.

Нам не вдалося встановити хто виступив ініціатором формування гайдамацьких частин. Але в джерелах знаходимо пояснення, яка перед ними ставилася мета. За згодою генералів О.Рогози і Д.Щербачова, які командували відповідно 4-ю армією і Румунським фронтом, з добровольців мав бути створений курінь задля здійснення спеціальних розвідувальних операцій і термінових завдань. Мав складатися з 4000 гайдамаків, набраних з різних видів армійських служб. Але Український Генеральний Військовий Комітет дозволив утворити курінь чисельністю до 1000 осіб. Формування Гайдамацького куреня йшло важко, ретельно добиралися кадри, не вистачало коштів, амуніції. Тільки завдяки енергійним заходам О.Сахно-Устимовича, який прибув до Одеси у червні, та допомозі начальника штабу округи генерала Н.Маркса справа потрохи рухалася [74] Луценко І. Вказ. праця. — 25 серпня. .

Перші гайдамацькі сотні розташовувалися, за різними даними, на 2-й [75] Липа Ю. Вказ. праця. — С.1263. або 5-ій станції Великого Фонтану. Серед них панував стійкий козацький дух. Новобранці співали старовинних козацьких пісень, виголювали оселедці, обмундировувалися у давні козацькі однострої, сині широкі шаровари і жупани із прошитими сріблом погонами з літерами «ГК» й стрічкою на картузах синьо-жовтого кольору, вишивані сорочки, черкески. Ті, кому не вдавалося знайти такий одяг, залишалися в російських гімнастьорках. Мальовничо описує настрої перших гайдамаків, в період від травня по серпень 1917 р., один з командирів кінної сотні ротмістр Микола Янчевський: «Обличчя освітлені внутрішнім сяйвом твердості, рішучості та гордості від свідомости, що вони — піонери великого діла — відбудови України. Всі вони — і старшина, й козаки — добровольці; прийшли сюди, маючи на думці тільки боронити свій край, якого вже починає охоплювати пожежа анархії» [76] Див.: Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). — К. — Львів, 1996. — С. 191–192; Одеса козацька. Наукові нариси. — Вид. 2-е, змінене та доповнене. — Одеса, 2008. — С.187. .