Тарас Вінцковський: Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

А далі приходить до висновку, що: «Таким побутом пани не тільки опанували усю запорозьку землю, а ще й людей вільних стали повертати у кріпацьку неволю» [29] Там само. — С.36. .

І, найголовніше, що підкреслює М.Комаров це те, що царський уряд робив усе можливе, щоб винищити вільний дух Запоріжжя, як ще не так давно у степах, що не дурно звались вольностями, не зосталося і сліду славного Запорожжя [30] Там само. — С.37. .

У цій книзі М.Комаров показав себе не тільки добрим дослідником історії Запорізької Січі, але й правових, господарчих, земельних стосунків на вільних козацьких землях. Він виявився ще більшим популяризатором козацької соціальної справедливості на історичному прикладі українського народу, порівнюючи його з іншими вільними народами.

Наскільки популярними були історичні видання М.Комарова свідчать листи, надіслані до нього із різних куточків України та за її меж.

Ще від 10 жовтня 1903 р. у своєму листі з Києва В.Степаненко сповіщав, що книжка М.Комарова про А.Головатого «так йде в продажі — як і кожна найкраща книжка» [31] Одеська державна наукова бібліотека ім..М.Горького (далі — ОДНБ). — Ф.28.— Спр.486. — Арк.48. .

Надходили книги історичного змісту М.Комарова також висланим до Сибіру та до різних міст України, зокрема, у Чернігів до Андрія Шелухина [32] ОДНБ. — Ф.28/10. — Спр.489. — Арк.859. .

Популяризувала історичні розвідки М.Комарова й одеська преса та «Киевская старина» [33] Киевская старина. — 1902. — № 1. — С.55. .

Його популяризаторська діяльність саме на історичну тему про козацтво була відбита в пресі по всій Україні. Про історичні праці М.Комарова писали ще й газети «Рада» (Київ), часопис «Рідний край» (Полтава — Київ), газети «Волынь» (Житомир), «Югъ» (Херсон), «Областные Въедомости» (Катеринодар — тепер Краснодар), «Полтавские Губернские Ведомости». Крім цього були публікації в Російській столичній пресі та Галицьких часописах в Австро — Угорщині [34] Видатний українській бібліограф Михайло Федорович Комаров (1844–1913). Матеріали до круглого столу // Відбиток з журналу: Известия одесского библиографического общества. 1913. Т.2. Выпуск 7. Першин. — Одеса, 1999. .

Досить важливим внеском М.Комарова у популяризацію історії козацтва були і його переклади українською мовою, як наукових праць так і художніх творів на історичну, козацьку тематику. Так, наприклад, він переклав безсмертну повість М.Гоголя «Тарас Бульба», ще у 1910 р., яка була надрукована в одеській типографії Є.Фесенка, у якій часто друкувалися його книги.

Він був ще й фахівцем-консультантом, та організатором встановлення пам’ятника родоначальнику нової української літератури у Полтаві І.П.Котляревському та був одним із чільних порадників у встановленні пам’ятника до 100-річчя переселення Чорноморського козачого війська на Кубань на березі Керченської протоки на півострові Тамань у 1892 р.

Популяризації козацтва в Одесі сприяли й театральні трупи П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого та М.Кропивницького, які щороку з успіхом гастролювали в причорноморському місті. Вони гастролювали в Одесі впродовж кількох десятиліть. У них прекрасно грала відома актриса Марія Заньковецька. Серед репертуару українських класиків ставилися п’єси на козацьку тематику в яких вона грала лише в 1904 р.: «Мазепа», «Чорноморці» та інші [35] Одесский листок. — 1904. — № 37. .

Вiдновленню козацької iдеологї в Одесi та цiлому peгioнi сприяла довголiтня дiяльнiсть «Одеської української громади», Українського товариства «Просвiта» в Одесi, «Одеського українського клубу», товариства «Укpaїнcькa хата в Одесi» та цiлої низки iнших нацiональних партiй, органiзацiй, рiзноманiтних просвiтницьких установ міста.

Напружена багатолiтня робота Укpaїнcькoї iнтелiгенцiї дала свoї позитивнi результати. Все бiльше i бiльше людей які вiдвiдували найрiзноманiтнiшi заходи українських органiзацiй, де часто пiдiймалася тема героїчного минулого козацтва, усвідомлювала своє козацьке походження, приходила до висновків про ліквідацію самодержавства i будiвництва власного життя на козацьких, республiканських i демократичних засадах.

3 початком дiяльностi «Просвiти» в Одесi, яка органiзувала два українських вiча, по cутi це були першi українські мiтинги, на яких були присутнi тисячi одеситiв, i де просвiтяни Д.Сиревич i С.Шелухин говорили, насамперед, про козацьку волю українського народу. Головою мiтингу було обрано Івана Луценка — одного iз засновникiв Української «Просвiти» в Одесi та низки iнших нацiональних органiзацiй. Саме на цих, перших в цiлому кpaї, українських мiтингах вiдверто говорилося про вiдновлення aвтономії, про перерозподiл помiщицьких земель, про те, щоб українцi не давали своїх peкрутів для служби у вiйськах у Pociї i на її околицях, про загальну piвність.