Тарас Вінцковський: Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Популяризуючи історію запорозьких козаків для простого народу він писав простою народною мовою ілюструючи народними піснями та думами, як і в інших своїх дослідженнях. Він навіть використав одну з пісень А.Головатого про гірку долю Чорноморського козацтва [21] Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська. «Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг». — СПб., 1901. — С.38. .

Книгу М.Комарова ілюстрував відомий не лише в Одесі, але й в Україні художник Амвросій Ждаха, котрий вдало і вміло змалював сцени життя А.Головатого та козацтва. Швидше за все, під враженням книги та усних оповідань М.Комарова.

Завдяки зусиллям одеситів у 1900 р. в Одесі побачив світ перевиданий перший історичний український роман П.Куліша «Чорна рада». Він був такий популярний, що миттєво розійшовся по всій Україні. Настала нагальна потреба перевидати його наступного року. Ілюстрації до видання створив видатний український графiк Амвросiй Ждаха — уроженець Очакова, член «Громади», а згодом i «Просвiти», викладач Одеського художнього iнституту (помер i похований в Одесi). Наприкiнц 2005 р. громадськість Одеси вiдзначила 150-лiтнiй ювiлей художника виставкою у краєзнавчому музеї [22] Першина З., Похила Л. До історії видання роману П. Куліша «Чорна Рада» в Одесі // Записки історичного факультету. — Вип.4. — Одеса, 1996. — С. 69. .

Амвросій Ждаха також заслуговує на увагу як фахівець і популяризатор козацької минувшини. Його ілюстрації до українських книг, численні поштові листівки на сюжети козацької героїки розходилися з величезним успіхом по всій Україні.

Ці листівки доповнювалися текстами козацьких пісень з нотами. Вони виходили як у Києві, так і в Одесі, які сприяли збереженню і популяризації козацької пісні. Це були сюжети до таких пісень: «Ой, негаразд запорожці», «Засвистали козаченьки», «Стогне вітер вільний в полі», «Ой, не знав козак, ой, да не знав Супрун», «Ой, біді-біда чайці-небозі», «Ой, у полі могила», «Козак», «Ой, ішли наші славні запорожці» [23] Зленко Г. Лицарі досвітніх вогнів. Тридцять три портрети діячів одеської «Просвіти» 1905–1909 рр. — Одеса: Астропринт, 2004. — С.181–182. .

Варто зазначити, що, найбільш вагомим історичним доробком М.Комарова була книга, видана на гроші фонду ім. Л.А.Смоленського, який було створено в роки революції 1905–1907 рр. Одеською «Просвітою», почесним головою якої був М. Комаров.

А в своїй громадській роботі М.Комаров практично наслідував вже літнього і хворого Л.Смоленського, заступивши його на посаді голови одеської української громади.

У своїй книзі «Про Запорожські вольності» яка вийшла в Одесі українською мовою у 1907 р., завдяки послабленням царату по відношенню до української історії та культури й особливо мови, з перших сторінок дослідження М.Комаров зазначає потребу її виходу.

Він зауважує, що більшість наших істориків «розповідають про військовий устрій та про військові справи запорожців, а менше всього про їх побут та домашні розпорядки» [24] Комарь М. Про запорозькі вольності. — Одеса, 1907. — С.4. , та підкреслює, що мало дійшло правових документів із Запоріжжя, тому, «в житті своєму вони правувалися тільки своїми з покон віку виробленими звичаями… Найменш від од усього ми маємо звісток про земельні розпорядки у запорожців» [25] Там само. — С.4. .

Тому він ставить собі за мету розкрити перш за все правовий та земельний і господарчий аспекти у житті Запоріжжя. Для цього М.Комаров широко використовує, в основному, відомості із праць А.Скальковського, Д.Яворницького та Д.Багалія.

М.Комаров, опираючись на вищеназваних фахівців та деякі документи, доводить, вступаючи у певну полеміку з ними, що запорожці дивилися на землю, як «на добро всенародне, котре належить цілому війську запорозькому і через се ніхто у їх не мав землі на праві особистої або приватної власності» [26] Там само. — С.22. .

Після наведення основних причин невдоволення царатом існування Січі автор описує її ліквідацію. Наслідки полягають в тому, що «Всі землі запорозькі, уряд одібрав від запорожців і став роздавати щедро московським панам…» [27] Там само — С.30. . Далі, посилаючись на Д.Багалія, автор документально доводить скільки і кому були даровані запорозькі вольності, які вони здобували, «своєю кровію поливали, своїми кістками городили» [28] Там само. — С.30. . Всі документальні докази М.Комаров густо підтверджує народним фольклором.