Тарас Вінцковський: Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Це є прямим свідченням того, що нащадки одеських козаків гідно вшанували пам’ять своїх предків відновивши могили з мальтійськими (козацькими) хрестами. Козаки також захищали, на початку 90-х років ХХ ст. великий козацький цвинтар на Шкодовій горі, тому що там хотіли побудувати гаражі для автомобілів використовуючи хрести як будівельний матеріал, відбувалися навіть сутички та численні судові процеси.

Отже козаки в Одесі (Хаджибеї) були завжди, вони не одноразово брали фортецю і її передмістя. Селилися тут засновуючи хутори, які тепер увійшли в межі міста (Нерубайське, Усатове, Молдаванка, Слобідка). Тому Одеса — є козацьким містом, ще з турецько-татарських часів. Німими свідками чого є козацькі хрести в Одесі і навколо неї, про що писав Роман Шувалов, та численні дослідники з Одеси [2] Шувалов Р.О. Про це не сповів некрополь. (Української козацьке — кладовищі м. Одеси). — К.,1999. — С.90; Шувалов Р.О. Куяльницьке козацьке кладовище в Одесі // Нові архівні дослідження пам’яток українського козацтва. — Вип. 1. — 1992. — С.226–231; Шувалов Р.А. Казацький Кош в окресностях Одессы // Археологічні дослідження пам’яток українського козацтва. — Вип. 2. — К., 1993; Шувалов Р. А. Украинское поселение в окресностях Одессы // Історичне краєзнавство Одеси. — Випуск 4. — Одеса, 1993. — С. 41–45; Аргатюк С.С. Татарка — Прилиманське. Нариси з історії села та навколишніх земель. — Одеса, 2006. — С.28; Сапожников И.В. Каменные кресты в окресностях Одессы (конец XVII–XIX вв.). — Ильичевск, 1999. — 100 с.; Сапожников І.В. Кам’яні хрести Степової України (ХVIII — перша половина ХІХ ст.). — Одеса,1997. — 192 с.; Телегін Д. Козацькі кам’яні Хрести: некрополі чорноморських козаків в Одесі // Старожитності. — 1993. — Число 19–24. .

Багато мешканців Одеси були козацького походження, це рибалки, каменотеси, які видобували каміння в катакомбах для будівництва міста, вони були і чиновниками в різних установах, які зберігали своє козацьке коріння та, навіть придумали назву нашому місту [3] Гончарук Т.Г. Нащадки українських козаків та народження Одеси. — Одеса,2006. — 143 с. .

Після зруйнування Задунайської січі в 1828 р. було утворено Російським урядом Дунайське козацьке військо, яке складалося з двох полків: кінного та пішого, воно входило і до системи іррегулярних частин російської армії і виконувало поліцейські та прикордонні функції, Дунайське козацьке військо розташовувалося, як в Одесі так і поза її межами. Коли в Одесі спалахували епідемії чуми, або холери дунайські козаки виконували особливо важливі функції, утримуючи протичумні карантини (застави) в Одесі та її передмістях.

Під час оборони Одеси 10–11 квітня 1854 р. козаки разом із залогою міста вели обстріл англо-французької ескадри і брали участь у здобутті англійського фрегату «Тигр».

Ранком 30 квітня біля дачі Кортаці наскочив на мілину англійський фрегат. «Пароплав сів до високого берега, що його гармати не могли стріляти. Кілька пострілів нашої кінної батареї і сотні дунайських козаків примусили англійців зняти свій прапор», — пише сучасник цих подій Костянтин Скальковський, син відомого одеського історика А.О.Скальковського. Поки він з командиром 2-го Дунайського полку В.С.Тихановим їхав до Фонтану, козаки вже вели полонений екіпаж фрегату «Тигр».

Інший сучасник О.О.Чижевич у своїх спогадах так розповів про ці події: «Для прийняття полонених відправленні були на човнах козаки. Небувала справа! Козаки взяли в полон пароплав!». Дунайські козаки брали участь і в обстрілі англо-французької ескадри в травні 1854 року [4] Бачинська О.А. Дунайське козацьке військо 1828–1868 рр. (До 170-річчя заснування). Одеса,1998. — С. 86–87. .

Не дивлячись на те, що козацьке військо було ліквідовано в 1868 р., козаків через Одесу переселяли на Далекий Схід аж до початку 20-го століття. Про це добре згадує львівський дослідник козацтва Тарас Коляндрук [5] Коляндрук Т. Загадки козацьких характерників. — Львів,2006. — 272 с. . Одеські газети природно пам`ятали про козаків всупереч указам Катерини ІІ та її чиновникам, які навіть заборонили згадувати термін «козак». Так наприклад газета «Одесский Вестник» за 1871 р. сповіщала що, на пароплаві «Одеса» загинув колишній козак Новоросійського війська Костянтин Образенко у 26 років [6] Одесский вестник. — 1871. — № 40. — С.3. . Це очевидно був один із козаків — переселенців на Далекий Схід.

Ще із перших десятиліть існування Одеси формується ціла когорта дослідників краю, зокрема історії козацтва. Вже в 1839 р. в Одесі створюється перше в Україні наукове товариство історії і старожитностей, яке видавало протягом 85-ти років своє наукове видання під назвою «Записки Одесского общества истории и древностей». На сторінках яких публікувалися численні розвідки та документи про історію українського козацтва, без якого новітня історія краю була б немислима. На шпальтах майже всіх 33-х томів, які видавалися з 1844 — по 1919 роки було опубліковано сотні праць про козацтво. Що сприяло популяризації «козачини» не лише в Одесі, але й в цілій Російській імперії. Ще більше для наукового дослідження історії козацтва зробив відомий одеський історик Аполлон Скальковський, який віднайшов під час археографічної експедиції архів останньої запорозької Нової січі, завдяки якому він видав цілу низку праць та документів про українське козацтво. Таким чином популяризації українського козацтва на півдні України і в Одесі, зокрема, бурхливо розвивалися дослідження українського козацтва що сприяло поширенню відомостей про нього серед населення міста. Ціла низка відомих одеських дослідників і науковців займалися в основному саме козацькою тематикою, що і зробило Одесу одним із центрів дослідження козацтва [7] Новікова Л.В. З історії дослідження українського козацтва в Одесі у ХІХ — на початку ХХ ст. // Одеса козацька. — Одеса, 2008. — С.127; Хмарський В.М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії і старожитностей. — Одеса, 2002. — 398 с. .