Юрій Терещенко - Український патріот з династії Габсбургів

68. Красінський Адам, граф — польський політичний діяч, онук відомого польського поета Зігмунда Красінського. Очолював польський радикально-консервативний напрямок, представники якого протиставляли себе так званим реалістам (Stronnictwo polityki realnej) — консервативному угодовському проросійському угрупуванню.

69. Ймовірно, йдеться про призначення австрійського генерала графа Карла Гуйна останнім намісником Галичини. 1.11.1918 р. він передав свої повноваження В. Децикевичу — представнику Української Національної ради ЗУНР.

70. Мається на увазі Еріх Діллер — генерал-губернатор австрійської займанщини на українських теренах під час Першої світової війни.

71. Ламерун — кандидат на посаду намісника Галичини, відомий своїми антиукраїнськими настроями.

72. Білінський Леон (1846–1923) — австрійський і польський політичний і державний діяч, економіст. До Першої світової війни — президент державних залізниць Австро-Угорщини, міністр фінансів, голова державного банку Австро-Угорщини.

1915–1917 рр. — лідер польського клубу в Австрійському парламенті, представник австрійської орієнтації. 1919 р. — міністр фінансів Речі Посполитої Польської.

73. Шептицький Андрій (1865–1944), граф — видатний український церковний, громадський та культурний діяч, меценат. Від 1900 р. — митрополит галицький та архієпископ львівський, глава греко-католицької церкви. Член Палати панів Австро-Угорщини, у 1917–1918 рр. — посол до Галицького сейму. Член Української національної ради у Відні. Засновник Українського національного музею, Богословської академії у Львові, низки українських благодійних установ, дійсний член НТШ.

74. Замість зазначеного тексту до листа додано статтю з невідомої газети німецькою мовою.

75. Станіслав II Август Понятовський (1732–1798) — останній король Речі Посполитої (1764-Г-1795).

76. Герцоги Кумберлендські — титулатура приналежних до англійської королівської сім’ї. Кумберленд — графство у північно-західній частині Англії.

77. Окуневський Теофіл (1858–1937) — український громадсько-політичний діяч, за фахом — правник. Народився на Станіславщині. Освіту одержав у Віденському університеті. Один із засновників Української радикальної партії (1890 р.) та Української національно-демократичної партії (1899 р.). У 1899–1900 рр. і 1913–1914 рр. — депутат Галицького сейму, у 1897–1900 рр. і 1907–1918 рр. — депутат Австрійського парламенту. У 1918–1919 рр. — член Української Національної ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1920 р. продовжив адвокатську практику на Станіславщині.

78. Олесницький Євген (1860–1917) — український галицький громадсько-політичний діяч, адвокат, економіст і публіцист. Один з лідерів Української національно-демократичної партії. У 1907–1917 рр. — депутат Віденського парламенту, 1900–1910 рр. — Галицького сейму. Активно відстоював політику консолідації всіх українських політичних сил. Від 1915 р. — член Загальної Української ради. Член редакції газети «Діло», організатор кооперативного руху в Галичині, співзасновник низки економічних організацій. Автор спогадів «Сторінки з мого життя» (1935).

79. Меленевський (Басок) Маркіян (1878–1938?) — український політичний діяч. Учасник українського студентського руху. Входив до РУП, її Закордонного комітету. Один з ініціаторів створення і лідерів Української соціал-демократичної «Спілки» (УСДС), входив до складу Головного комітету «Спілки» і редакції газети «Правда». Через поширення антиукраїнських настроїв в УСДС, вийшов з її складу. Один із засновників і член президії «Союзу визволення України» (1914–1917), його представник у Туреччині. Від травня 1915 р. входив до складу Загальної Української ради у Відні. У 1920-х роках виїхав до УСРР, подальша доля невідома.

80. Романчук Юліян (1842–1932) — відомий український громадсько-політичний і державний діяч. Засновник і голова Народної ради — політичної організації галицьких народовців, співзасновник і голова Української національно-демократичної партії (УНДП), товариства «Просвіта», НТШ. Депутат та віце-президент Австрійського парламенту, голова української фракції в ньому. Входив до складу УНРади ЗУНР.

Петрушевич Євген (1863–1940) — відомий український галицький державний і політичний діяч, за фахом — правник. Належав до Української національно-демократичної партії. У 1907–1918 рр. — депутат Австрійського парламенту, у 1910–1918 рр. — заступник, згодом — голова Українського парламентського клубу. Один з ініціаторів скликання 18.10.1918 р. Української Конституанта у Львові, яка трансформувалася в Українську національну раду на чолі з Є. Петрушевичем і проголосила створення ЗУНР. На Українському трудовому конгресі був обраний членом Директорії УНР. 9.06.1919 р. Українською Національною радою проголошений Диктатором ЗУНР. Після окупації західноукраїнських земель польськими військами уряд Диктатора виїхав до Кам’янця-Подільського, наприкінці листопада 1919 р. — до Відня. Після підписання С. Петлюрою Варшавської угоди уряд Є. Петрушевича продовжував активну міжнародну діяльність по захисту державних інтересів ЗУНР. 15.03.1923 р. екзильний уряд ЗУНР припинив свою діяльність, Є. Петрушевич склав свої повноваження і переїхав до Берліна. Продовжував боротьбу за право українців Східної Галичини на створення окремої держави.