41. Скоропадський Павло (1873–1945) — український державний і військовий діяч, гетьман України (1918 р.). Походив із старовинного козацько-шляхетського роду. Учасник російсько-японської (1904–1905) та Першої світової війн; флігель-ад’ютант російського царя Миколи II, генерал-лейтенант. У 1917 р. — командир 34-го армійського корпусу Південно-Західного фронту, реорганізованого восени 1917 р. в 1-й Український корпус; почесний військовий отаман Українського вільного козацтва. 29.04.1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі в Києві проголошений Гетьманом України. 14 грудня 1918 р. внаслідок протигетьманського повстання, організованого Українським національним союзом, прагнучи уникнути кровопролиття, зрікся влади і виїхав до Німеччини. В еміграції — провідник українського гетьманського (монархічного) руху в Західній Європі, СІЛА і Канаді: член Ради присяжних Українського союзу хліборобів-державників (УСХД), від 1937 р. — голова Союзу гетьманців-державників. Загинув від поранень, одержаних під час бомбардування.
42. Українська Національна рада — вищий орган влади Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), створеної 1 листопада 1918 р. До складу ЗУНР увійшли Східна Галичина, Буковина й Закарпаття. В УНРаді були представлені всі українські депутати обох палат австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини і Буковини, по 3 представники від українських політичних партій цих земель (близько 150 осіб). Головою УНРади був обраний Є. Петрушевич. Після захоплення польськими військами Львова УНРада в листопаді 1918 р. переїхала до Тернополя. У січні-квітні 1919 р. перебувала у Станіславові, де відбулись три сесії (2–4.01, 4-15.02, 25.03–15.04.1919). 9.06.1919 р. УНРада і Державний Секретаріат — уряд ЗУНР спільною постановою передали свої повноваження Є. Петрушевичу, який став диктатором ЗО УНР. Місцем його перебування у липні-листопаді 1919 р. був Кам’янець-Подільський. 15.11.1919 р. урядові установи переїхали до Відня, де до 1923 р. діяв державний центр ЗУНР в екзилі.
43. Гужковський Казимир, барон (1864–1919) — український громадський і військовий діяч, полковник уланів австро-угорської армії. За часів Першої світової війни — староста в Сокалі та Дрогобичі. У 1918 р. — один з організаторів УГА. Посмертна згадка про нього опублікована у «Хліборобській Україні» (1920/1921 — Кн. II — Ч. II, III, IV).
44. Тут і далі йдеться про підтвердження нобілітації роду Гужковських, надану у XVIII ст.
45. Йдеться про сина барона Казимира Гужковського.
46. Раціборський — польський політичний діяч. Належав до радикально-консервативного напряму, представники якого протиставляли себе так званим реалістам (Stronnictwo polityki realnej) — консервативному угодовському проросійському угрупованню.
47. «Głos narodu» — польський загальнополітичний щоденник, видавався у Варшаві. Зазначена цитата з газети не піддається прочитанню.
48. Василько Микола (1868–1924), барон — український громадсько-політичний діяч, дипломат. Активний учасник суспільно-політичного життя Буковини, член УНДП, посол до Буковинського сейму й Австрійського парламенту (1898–1918). Один з організаторів Вільнодумного союзу у Буковинському сеймі (1903), який сприяв чималим здобуткам українців у адміністративній і культурній сферах. Організатор Гуцульсько-буковинського куреня (1915–1916) — добровольчої формації австро-угорської армії. У Віденському парламенті обіймав посаду заст. голови Українського клубу. Співзасновник Загальної Української ради у Відні (1915) та Української Національної ради у Львові (1918). Прихильник створення автономної Галицько-Волинської держави у складі Австро-Угорщини. Сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру (1918). У 1918–1920 рр. М. Василько — дипломатичний представник ЗУНР в Австрії, у 1920–1924 рр. — посол УНР у Швейцарії та Німеччині.
49. Разом з листом Вільгельм Габсбург надіслав копію листа Фрідріха Габсбурга до нього. К. Гужковський не виконав прохання ерцгерцога і текст листа та копії листа Фрідріха збереглися разом із усім комплексом листування між Вільгельмом Габсбургом та бароном.
«Польова пошта 2 лист [опада] 1916
Копія
Любий Віллі!
Велике спасибі за лист від 12, на який я тільки сьогодні мав змогу відповісти, тому що спочатку я повинен був дещо для підполковника Гужковського з’ясувати. Його без відома А. О. К. раптово зняли з посади, напевне тому, що він був занадто добрий для румунів.
Читать дальше