13. Окуневський Ярослав (1860–1929) — український громадсько-політичний діяч і письменник, брат відомого громадсько-політичного діяча Теофіла Окуневського. Адмірал австрійського воєнно-морського флоту, військовий лікар. Засновник і керівник військово-санітарної місії ЗУНР у Відні. У 1920-х роках працював лікарем у Городенці (Галичина), автор мемуарів «Листи з чужини».
14. Франц-Йосиф І Габсбург (1830–1916) — австрійський імператор (1848–1916). Син ерцгерцога Франца-Карла, став імператором після зречення Фердинанда І. Після створення дуалістичної Австро-Угорської монархії в 1867 р. був проголошений також королем Угорщини.
15. Буріан Стефан, граф (1851–1922) — австро-угорський політичний і державний діяч. У 1915–1916 рр., 1918 р. — міністр закордонних справ Австро-Угорщини.
Завдяки його заходам, імператор Карл І, зважаючи на протидію польських політичних кіл, відмовився ратифікувати Берестейську угоду 1918 р. між Україною та Австро-Угорщиною, зокрема її таємну частину, в якій йшлося про поділ Галичини на Східну — українську та Західну — польську.
16. Вільгельм II Гогенцоллерн (1859–1941) — останній імператор Німеччини і король Пруссії (1888–1918). Онук Вільгельма І, син Фрідріха III. У січні 1918 р. наполягав на підписанні Берестейської мирної угоди з Україною, яку ратифікував у липні 1918 р. 2.06.1918 р. визнав легітимність влади гетьмана П. Скоропадського. 9.11.1918 р. під час революції у Німеччині виїхав до Голландії, зрікся престолу 28.11.1918 р. Автор мемуарів «Події і постаті 1878–1918».
17. Зайдлер Ернст — австрійський політичний і державний діяч. 1917–1918 рр. — президент кабінету міністрів. Підписав таємний договір у Бересті-Литовському про утворення зі Східної Галичини та Буковини окремого коронного краю.
18. Франц-Фердинанд Габсбург (1863–1914) — ерцгерцог, син ерцгерцога Карла-Людвика, племінник австрійського імператора Франца-Йосифа 1.1889 р. оголошений престолонаслідником. З 1898 р. — заступник головнокомандувача, мав великий вплив на державні справи і поступово перебрав керівництво збройними силами імперії. Намагався зменшити угорський вплив у державі та виступав за перетворення Австро-Угорщини на триєдину австро-угорсько-південнослов’янську державу (триалізм). 28.06.1914 р. був убитий разом із дружиною графинею Софією Хотек (герцогинею Гогенберзькою) у м. Сараєво (Боснія) членами сербської терористичної організації. Це вбивство стало безпосереднім приводом до початку Першої світової війни.
19. Чернін Оттокар, граф (1872–1932) — австрійський політичний діяч, міністр закордонних справ Австро-Угорщини (1916–1918). Очолював австро-угорську делегацію на мирних переговорах у Бересті-Литовському, підписав Берестейський мирний договір разом з таємною угодою щодо Галичини і Буковини. У квітні 1918 р. вийшов у відставку.
20. Ейхгорн (Айхгорн) Герман, фон (1848–1918) — німецький генерал-фельдмаршал. З кінця березня 1918 р. командувач групи «Київ», що згідно умов Берестейської угоди дислокувалась на території Південної Білорусії, України і Південної Росії. 6.04.1918 р. без погодження з урядом УНР видав наказ про обов’язковий засів полів, а 25.04 — наказ про дію німецьких військово-польових судів. 30.07.1918 р. убитий в Києві лівим есером Б. Донським.
21. Вітовський Дмитро (1887–1919) — український військовий і політичний діяч, за фахом — правник. Один з організаторів УСС, ідеолог стрілецького руху. Засновник друкованого органу УСС — журналу «Шляхи» (Львів, 1915–1918). 29.10.1918 р. очолив Український військовий генеральний комісаріат, який керував Листопадовим постанням у Львові. 9.11.1918 р. призначений першим державним секретарем військових справ ЗУНР. Полковник Української галицької армії. Член української делегації на Паризькій мирній конференції. Загинув у авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія).
22. Натієв Зураб (?—1919) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Осетин за національністю. У березні 1918 р. призначений командиром Запорізької дивізії, згодом — Запорізького корпусу. У березні-квітні 1918 р. на чолі групи корпусу здійснив низку військових операцій по звільненню від більшовицьких частин Донецького басейну. За деякими даними, згідно наказу військового командування Української Держави у серпні 1918 р. разом з дивізією повинен був переправитися на Кубань для звільнення краю від більшовиків і сприяння його входженню до складу України. Проте здійсненню цього плану завадило антигетьманське повстання. За деякими свідченнями, 3. Натієв був заарештований за наказом Директорії і загинув під час вибуху у будинку Педагогічного музею у січні 1919 р.
Читать дальше