Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Є. Коновалець у своїх спогадах на ст. 132 зазначає: «Зі самих Болбочанових відозв, розкиданих по Проскурову, показалося, що останній виступ от. Болбочана мав далеко глибшу підставу та поважніші заміри, ніж тільки одно переняття командування в Запорізькому Корпусі. Не могло бути сумніву, що за от. Болбочаном стоїть група політиків зі своїми плянами політичного характеру».

До того ж з фахового боку В. Сальський стояв значно вище П. Болбочана: до революції В. Сальський був полковником ген. штабу, себто мав високу військову освіту, і Запоріжці цінили його, як досвідченого команданта; а П. Болбочан був лише штабс-капітаном з середньою освітою, та ще скомпромітованим на посту гол. команданта Лівобережної Армії. З погляду національного В. Сальський був без догани, як свідомий українець, а П. Болбочан уже виявив був нахил до далекойдучого порозуміння з денікінцями.

От. Є. Коновалець згадує, нібито Головне Командування дало наказ Сушкові йти зі своєю частиною Січових Стрільців на Проскурів і перевести арешт Болбочана. Це не відбулося через його, Коновальця, інтервенцію, як команданта Корпусу Січових Стрільців, мотивовану гарячими боями, що їх вів у той час цей Корпус з большевиками під Шепетівкою (там же ст. 131).

Мені добре відомо, що С. Петлюра, довідавшись про те, що козаки Запорізького Корпусу хочуть почути пояснення подій від нього самого, післав до Проскурова знову Романченка й Чеботаріва з наказом, щоб окремі полки вибрали уповноважених делегатів і прислати їх на ст. Проскурів, а сам зі своїм потягом і своєю охоронною сотнею прибув на ст. Проскурів, де й приняв делегації від полків і пояснив їм, що владу в корпусі Болбочан захопив самовільно, що це може мати шкідливі наслідки, і що за це грубе порушення військової дисципліни Болбочана і Гавришка віддано під суд.

Тоді делегати Дорошенківськото полку (улюблений полк Болбочана) попросили Головного Отамана, щоб переведення арешту Болбочана було доручено їм, обіцяючи, що ще цього вечора вони арештують Болбочана і привезуть його в Чорний Острів в Головний Штаб. Петлюра на це погодився.

В. Кедровський зробив ще одну спробу вплинути на Болбочана, ризикуючи при цьому арештом, а може й життям, але знов таки безуспішно.

С. Шемет згадує (ст. 232), що він був у Болбочана саме в той час, як відбувалася нарада полковників з В. Кедровським: «трохи згодом вбігло в кімнату кілька озброєних людей і заарештували Болбочана».

В. Сальський знову вступив у командування Групою Гавришко був заарештований, але втік з під арешту, зманивши із собою свою охорону. На його місце Кедровський призначив Дерещука («Свобода», ч. 212). С. Шемет також поспішив утікти.

Для характеристики Гавришка можна навести зі спогадів М. Крата про події в Запорізькому Корпусі в районі Вапнярки на початку 1919 р.: «З Осмоловським приїхали його приятель старш. Гавришко, що прибув до дивізії в Умані і вештався без всякого діла, та сотник Богунівського полку Сосідко» («Недоговорене», «Укр. Вісті», Новий Ульм, 1/7/51, ст. 3). Це було в березні 1919 р. Повстають питання: звідки прибув Гавришко? Чому не був при дивізії? Чому вештався без діла? Чому нач. дивізії Осмоловський не дав йому діла?

1927 року, в Парижі під час процесу Шварцбарта, що забив С. Петлюру, Гавришко був в числі свідків, що їх понавозили большевики для захисту Шварцбарта. Наші наївні «політики» часто не знали, що в своїх політичних виступах вони несвідомо були маріонетками в руках наших ворогів.

Було наказано заарештувати не лише Болбочана й Гавришка, але також С. Шемета (тоді хлібороба-демократа), Маєвського (соц. — сам.), Симонова (соц. — сам., б. держ. контрольора). З цього приводу було зроблено трус в університеті, де вони переховувалися, але вони своєчасно втікли, залишивши деякі папери, наприклад, лист до С. Петлюри з вимогою відмовитися від посади Головного Отамана.

Пізно ввечері, коли вже всі спали, мене збудив якийсь урядовець, трівожно повідомляючи, що до ст. Чорний Острів підійшов якийсь потяг і що його спинено біля семафору; скоро виявилося, що потяг складається лише з паровика і одного чи двох вагонів, і що в ньому Дорошенківці привезли арештованого Болбочана. Я дав знати про це в штаб армії: вагон з Болбочаном було вміщено під вартою на станції, дещо в стороні. Полк. М. Чеботарів пригадує, що козаки привели П. Болбочана до вагону Гол. Отамана, але той не прийняв його; звідси козаки відвели його та здали до штабу Дієвої Армії.