Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Приблизно в той же час (в кінці травня або з початку червня 1919 р.) С. Шемет відвідав і мене; він доводив мені, що С. Петлюра цілковито не надається на Головного Отамана і вимагав від мене переконати С. Петлюру, щоб він добровільно зрікся свого становища. Коли ж я поставив йому питання, хто на його думку має заступити С. Петлюру, то він почав вихваляти мені П. Болбочана як чудового орґанізатора і стратеґа та енерґійну людину. Тоді я зазначив йому, що ця кандидатура ні в якім разі не може обговорюватися серйозно, з огляду на минуле Болбочана, в якому він не виявив ані орґанізаторського, ані стратегічного, ані політичного хисту. Разом з тим я вказав йому на те, що призначення Болбочана означало б знову поворот направо в нашій внутрішній політиці і привело б до ще гірших наслідків, ніж привела політика кабінету Остапенка: наше військо почало б розбігатися. З тим С. Шемет і пішов.

Скоро після цього відвідав мене К. Мацієвич. Свою розмову він почав з надзвичайно гострої критики С. Петлюри, малюючи його як цілковиту бездарність, людину без досвіду, невійськову, без стажу, без характеру і т. д. Я перебив його запитом: «А на місце Петлюри маємо поставити Болбочана?» Маціевича цей запит дуже заскочив і він зразу збавив тону, а я дав йому ті самі пояснення, що перед тим давав С. Шемету.

С. Шемет, К. Мацієвич і їхні однодумці — хлібороби-демократи та соціялісти-федералісти — провадили агітацію не тільки серед урядовців, а й серед військових. В наслідок цієї агітації полковники 2-ої Пішої Запорізької дивізії подали державному інспектору Запорізької групи Гавришку заяву, в якій між іншим стояло: «.. від Уряду У. Н. Р рішуче вимагаємо, аби на нашу групу був негайно призначений от. Болбочан — людина чисто військова». Заяву підписали отаман дивізії і полковники: Дяченко, Мальцев, Дубовий, Пирогів, Троцький, Цирюльник (С. Шемет: «Полк. П. Болбочан», «Хліб. Україна», кн. 4, ст. 230).

С. Шемет в своїх спогадах пише, що «випадково» опинився в Проскурові; «випадково» спинився в тім самім готелю, що й Болбочан.

В Проскурові Болбочан і Шемет пробули кілька днів, ведучи агітацію серед старшин. М. Середа описує таку ідилію зустрічі Болбочана з старшинами колишнього свойого корпусу: «Випили по чарці, по другій, згадали минулі події, поплакали… випили ще, по чарці, і далі старшини запросили його залишитися при Корпусі». Болбочан легко на це пристав.

Державний інспектор Гавришко, замість того щоб попередити авантуру, став по стороні Болбочана і видав цілком незаконий наказ про усунення В. Сальського, тодішнього команданта Запорізької Групи, а на його місце призначив Болбочана.

Хоч у свому наказі Гавришко і посилався на Положення про Державний Інспекторат, але він явно перевищив свою владу. «Положення» давало право інспекторові усунути команданта окремої частини, але виключно в випадку крайньої необхідності, наприклад при виявленню зради. В кожному разі інспектору не було дано права призначати нового команданта; він повинен був перебрати тимчасово командування на себе і телеграфічно повідомити Головне Командування; до речі, Головний Штаб української армії містився тоді на ст. Чорний Острів, зовсім недалеко від Проскурова, т. щ. Гавришко міг легко звязатися телефоном з Головним Отаманом або з Наказним Отаманом генералом Осецьким, чи з начальником штабу А. Мельником; міг також просто приїхати до Чорного Острова для особистої доповіді. Нічого цього він не зробив, добре розуміючи, про що йде.

Незаконність цього наказу була настільки ясною для кожного, що командант Запорізької Групи полк. ген. штабу В. Сальський відмовився виконати цей наказ і передати команду Болбочану. Так само начальник штабу Групи Воскобійників не признав Болбочана і зносився далі з Головним Штабом безпосередньо (В. Кедровський: «1919 рік», «Свобода» 1929, ч. 210). Про це згадує і С. Шемет у своїх спогадах на ст. 232. Отже у Болбочана не могло бути ані найменшого сумніву що до незаконності наказу інсп. Гавришка.

Довідавшися про цю авантуру, Гол. Отаман С. Петлюра 9-го червня післав до Проскурова головного держ. інспектора В. Кедровського. Виїхав до Проскурова і помішник гол. держ. інспектора Іван Романченко, везучи наказ Головного Отамана про притягнення до суду Болбочана та Гавришка (В. Кедровський: «1919 рік», «Свобода», чч. 210 та 211). Одночасно до Проскурова виїхав також М. Чеботарів і Коваленко для ознайомлення полків з істотою перевороту. Козаки та старшини, з якими вони говорили, висловлювали бажання почути всі ці пояснення від самого Петлюри.