Іван Лютий-Лютенко: Вогонь з Холодного Яру. Спогади

ОТАМАН ІВАН ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО

ВОГОНЬ

З ХОЛОДНОГО ЯРУ

СПОГАДИ

1986

Детройт, США

Редакція Сидора Кравця

Обкладинка роботи артиста-маляра

С. Конаша-Конашевича

Друковано в США

Друкарня: Hamtramck Printing

2209 Caniff Avenue, Hamtramck, Michigan 48212 U.S.A.

COLONEL IVAN LUTY-LUTENKO

FLAME

FROM A

FRIGID CANYON

MEMOIR

1986

Detroit, Michigan

U.S.A.

Prepared by Sydir Krawec

Cover by

S. Konarz-Konarzewski

Printed in U.S.A

Printed by Hamtramck Printing

2209 Caniff Avenue, Hamtramck, Michigan 48212 U.S.A.

Іван Лютий-Лютенко

Кожна жива людина, хоч як би вона була зайнята щоденними турботами, свідомо або й підсвідомо відірветься від усього на мить, щоб промчатись думками в минуле: згадати потішно-радісні переживання і захмарені, важкі, а то й болючі переживання, що зарізьбилися в пам'яті на все життя.

Згадую і я своє бурхливе й жорстоке минуле, щоб ще раз і ще раз перевірити в думках себе самого: чи добре, чи правильно, чи чесно я діяв у різних складних і драматичних моментах мого химерного життя, коли доля лукава безжалісно кидала мене у вир одчайдушної боротьби з неправдою — комунізмом; клала мене безпритомного в тифорному стані на ліжко лікарні; замикала мене беззахисного в тюрму для глуму наді мною чужих зайд-окупантів і на радість своїх безхребетних підлабузників.

Але друкувати своїх спогадів я ніколи не збирався і якби яе безперервні спонуки моїх приятелів, я й не надрукував би їх. Тож, зібравши докупи ьітлки ті події з мого вибоїстого життя, які глибше закарбувалися в моїй пам'яті, я подаю їх тут епізодично, особливо не дотримуючись хронологічної послідовности.

Іван Лютий-Лютенко

Мій батько Макар Минович Лютий-Лютенко походив із бідної селянської родини. Був лагідної вдачі, поставний, вище середнього зросту, русявий. Замолоду ходив до дяка, щоб засвоїти писемну мудрість — аз, буки, вєдь, глаголь, добро, бо шкіл по селах тоді не було. І ця наука в дяка стала і корисною, і дуже придатною в житті; знавши читати, писати й рахувати, він без труднощів і перешкод влаштувався на посаду об'їждчика Капустянського лісу на Звенигородщині. Мама моя Євгена, навпаки, була дочкою заможної селянської родини Цибульських із села Товмач.

Я народився 24 червня 1897 року в Капустянському лісі, а хрестили мене в селі Капустинах. П'ять років мого безжурного дитинства пробігло в цьому ж Капустянському лісі. Мені й на думку ніколи не спадало, що й дальше моє життя, таке бурхливе й ризиковне, буде пов'язане з розкішними рідними лісами, а в тому й Холодноярським лісом, оспіваним нашим Кобзарем.

Згодом батька перевели з Капустянського лісу доглядати Скотаревський ліс. Тоді батьки купили в селі Товмач гарну садибу — хату з городом, гарний садок і три десятини землі. Село наше Товмач було все в садках, гарне, чепурне, як і всі українські села, мало й кілька ставків, але було бідне. Із придбаної в Товмачі хати я й пішов, десь у семи-восьми років, із старшою сестрою Наталкою до земської школи. До школи нам було далеченько, зо дві верстви, але втоми від ходу туди й назад якось не відчувалося.

Підробившись трохи на службі в лісництві, батько зайнявся відгодовуванням волів. Привозив із цукроварні жом, годував ним худобу і продавав. Це давало батькам чималий прибуток.

Саме в той час державні аґенти ширили по українських селах привабливу пропаганду, щоб наші люди їхали на Сибір, в Алтай і там заселювали незайману землю. При цьому аґенти обійми переселенцям державну допомогу грішми, ренаментом, різні привілеї та „льготи" на новому місці в Сибіру. Чимало наших селян зривалися з насидженої прадідівської землі. Покидали свою обдаровану Богом красою природи, голубінню неба й цілющим кліматом батьківщину і їхали в Суворий, далекий і незнаний Сибір. З нашого села виїжджали в Сибір два брати з родинами. Продавали свою садибу — хорошу нову хату з дерев'яною підлогою (тоді ще рідко хто з селян мав хату з дерев’яною підлогою), паровий млин і землю. Батько купив цю хату й землю за дві тисячі рублів: тисячу рублів дав готівкою, а решту мав сплачувати ратами. З цього часу в нас працювали два наймити. Батьки взяли ще й дівчину „за рідну дитину", бо господарство наше розросталося, роботи щороку було більше. В купленій новій хаті жилося нам дуже добре — вигідно, затишно, весело і в лостатках. Мені з сестрою було вже ближче ходити до школи. Вчителі впросилися до нас на столування, бо наша мама вміла добре варити страви та випікати різні смачні печива і дуже любила чистоту, охайність і порядок у хаті.