Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

До Уряду стали доходити відомості, що в Станиславові відбуваються наради представників цих партій, і що на них бувають присутніми, правда більше з метою інформаційною, відпоручники Генерального Секретаріяту Галичини. Нарешті Уряд одержав відомості про те, що та цих нарадах вже запала ухвала зробити переворот і усунути Уряд насильно.

В червні 1919 року становище Армії УНР було надзвичайно тяжке. Брак зброї та муніції, неможливість налагодити якслід постачання, а до того ще непевність багатьох старшин, що майже відверто тягли до Денікіна, та чинність совєтських агентів, які намагалися за всяку ціну спровокувати заколот, робили становище надзвичайно напруженим, і повторення авантури, подібної до замаху Оскілка, могло спричинитися до повного розкладу Армії, а разом і до остаточного упадку української державності.

Поважність становища була зрозуміла для всіх, за вийнятком деяких правих діячів, які або не хотіли зрозуміти, що доля української державності поставлена на останню карту, або вважали демократію гіршим ворогом ніж Москву.

Як Головний Отаман так і Уряд були свідомі поважності становища, але не зважаючи на явну розкладову діяльність правих, утримувалися від застосовання гострих заходів та намагалися толерантністю створити з них льояльну опозицію.

Ця толерантність уряду йшла так далеко, що він вирішив «забути» стару справу Болбочана, звільнити його від вини та кари і навіть дати йому нове та ще й високе призначення.

Тут треба підкреслити, що цей акт не був викликаний потребою в послугах Болбочана і в жадному випадку не був признанням його здібностей. Опінія як Уряду так і Головного Командування що до нього була твердо встановлена після усунення його від командування та віддання під суд за підозрілий відступ, що межував з відвертою зрадою. Вже відбулася постанова Уряду про посилку Болбочана до Італії, вже й Директорія затвердила цю постанову, вже були видані потрібні посвідки та гроші на дорогу. Болбочан був дуже задоволений, що від'їздить закордон; обіцяв виконати доручення як найліпше. Але… як потім розповідав мені та генералу Осецькому сам П. Болбочан, з'явився С. Шемет і переконав його використати посвідку як доказ реабілітації і самовільно переняти на себе командування Запорізькою групою.

Тут я мушу спинитися на особі інж. С. Шемета. Я знав його ще з ґімназіяльних часів як людину інтеліґентну, чесну і національно свідому, але, на жаль, він зовсім не був підготовлений до політичної роботи. Він охоче брався за ту чи іншу політичну акцію, але вона звичайно кінчалася повним неуспіхом. Він не вмів і не хотів рахуватися з умовами революційного життя; тому то й всі його пляни не мали під собою грунту. Він був одним з організаторів української хліборобсько-демократичної партії (1917 р.); 1918 року він багато спричинився до проголошення ген. П. Скоропадського гетьманом, але він не мав ні найменшого впливу на політику гетьманського Уряду. В 1919 р. він був головою ЦК партії хліборобів-демократів (див. його підпис під резолюцією бюра цієї партії в книзі О. Доценка: «Літопис Української Революції», Львів, 1924, т. 2, кн. 5, ст. 92). В році 1919 він виявляє надзвичайну рухливість; його можна бачити при штабі армії Болбочана, потім в Одесі, далі у Варшаві, в Станиславові, в Проскурові. До Проскурова він приїхав нібито в справах Укр. Черв. Хреста, а в дійсності з політичною метою.

Можна думати, що й під час виступу от. Оскілка С. Шемет був у Варшаві і співпрацював з Курдиновським, якого К. Мапієвич (міністер закорд. справ в кабінеті Остапенка) післав з Одеси до Варшави з дуже неясними дорученнями. Цей Курдиновський, живучи у Варшаві, весь час підтримував жваві стосунки з польським урядом і вів політику, шкідливу для нашої держави. В перших числах квітня 1919 р., себто перед виступом Оскілка, у Варшаві було складено список нового кабінету для України; в ньому, між іншим, були К. Маціевич і С. Шемет; останній як міністер земельних справ (О. Доценко: «Літ. Укр. Рев.», 1924, т. 2, кн. 4, ст. 65).

Зі спогадів Є. Коновальця видно, що д-р Л. Цегельський, користуючися приїздом його до Станиславова в травні 1919 р., улаштував його побачення з Болбочаном. При побаченню присутніми були теж Л. Цегельський і С. Шемет. В розмові Є. Коновальця між іншим запитали про становище Січових Стрільців на випадок, коли б от. Болбочан повернув до командували Запорізьким Корпусом. «Я (пише Коновалець) відповів, що ця справа взагалі не торкається Січ. Стрільців, але я особисто повітав би от. Болбочана за його поворот до активної праці на Україні, якщо це буде за згодою Головного Командування» (розсґр. Є. Коновальця). З початку червня С. Шемет відвідав Є. Коновальця в Тернополі, де був тоді штаб Корпусу С. С, нарікав на тодішній політичний режим, натякав на потребу якоїсь зміни в ньому, а врешті спитав, як би Є. Коновалець поставився до переняття Болбочаном командування в Запорізькому Корпусі. Є. Коновалець відповів, що «годі сподіватися, щоб сталося це леґально, по згоді з Гол. Командуванням, — а всі інші заходи в цім напрямку привели би до нової авантури, котра знову відбилася б деморалізуючо на фронті» («Воля», 1921, ст. 130, 131).