Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Фінал цієї «організації» наводжу з листа Болбочана, опублікованого С. Шеметом (ст. 222): «Я відходжу на Кременчук, де буду оборонятися, а головне організовувати славетний Запорізький Корпус». Вже йде річ про організацію не армії, а тільки корпусу: Лівобережна Армія вже тоді фактично не існувала, хоч у великих боях і не була; відходячи з під Білгороду через Харків і Полтаву аж до Кременчука майже без боїв, вона деморалізувалася і дезорганізувалася, тим більше, що багато осіб командного складу, набраного Болбочаном, просто втекли до російської добровольчеської армії.

Не був Болбочан і політиком, що для революційних часів має велике значіння. Полк. М. Середа у свойому короткому нарисі, взагалі прихильному до Болбочана і неприхильному до тодішнього Уряду, говорить, що він був позбавлений широкого світогляду, говорить про його розумову короткозорість («Отаманщина», «Літ. Черв. Калини», 1930, ч. З, ст. 16).

В ряді подій виявилася його безоглядність, яку не слід змішувати з рішучістю, невміння ураховувати обставини. Так, в році 1917, організувавши Республіканський полк і діставши відомості, що совет солдацьких депутатів 5-го корпусу ставиться вороже до новоутвореного українського полку, рішив арештувати або розігнати совет солд. деп., не рахуючися з фактичним відношенням сил. Наслідок був той, що сов. солд. деп. кинув проти Українського Республіканського полку кілька московських полків, розгромив штаб Болбочана, спалив канцелярію і розігнав полк. Болбочан мусів тікати до Київа.

Полк. М. Середа згадує (ст. 15), що в кінці 1918 р. Болбочан розігнав селянський з'їзд у Харкові, хоч мусів би знати, що це могло прикро вразити українських вояків, головним чином селян.

Не зумів Болбочан порозумітися і з чужою силою, коли виникла в цьому потреба. В Харкові повстання проти гетьмана почалося з 16 на 17 листопада 1918 р. І от незабаром, як подає С. Шемет, почалися непорозуміння з німецькою залогою міста Харкова: «.. німецьке командування спробувало арештувати Болбочана з його штабом, але німцям удалося захопити тільки канцелярію та кількох молодших старшин штабу, та й тих вони поспішили звільнити після вимоги робітничих організацій міста Харкова» (ст. 214). Отже робітники зуміли порозумітися з німецьким командуванням, а Болбочан ні. Кінець-кінцем Болбочан змушений був вивести військо з Харкова і свій штаб перевести на ст. Ковяги (ст. 214).

С. Шемет пояснює це агітацією большевиків і добровольців. Але ж така сама агітація була скрізь: і в Катеринославі, і в Київі і по других містах; проте скрізь українські організації зуміли якось порозумітися і з німецьким командуванням і з німецькими радами солд. депутатів. Наприклад, коли Рев. Комітет з В. Чеховським на чолі зробив переворот проти гетьмана у Київі, то німці нікого не арештовували, бо вночі перед тим я просидів години чотири в німецькій раді солд. деп., переговорюючи про невтралітет німецького війська. Голова німецької ради солд. деп. спочатку заявив категорично, що німецькі вояки стрілятимуть у повстанців, бо мовляв німці несуть моральну відповідальність за спокій у Київі; але кінець-кінцем погодився, і німецьке військо справді не брало участи в подіях. Від Київської міської управи в ту ніч з'явилася також до німецької ради солд. деп. делеґація на чолі з міським головою Рябцовим (рос. соц. — рев.) з проханням-передати Київ міській управі, а не Українському Рев. Комітетові, доводячи, що в разі захоплення влади Укр. Рев. Комітетом Київ стає нібито під загрозу погрому; але мені вдалося перебороти ці інтриґи і досягти згоди німців на перебрання влади в Київі Укр. Рев. Комітетом, що й сталося тієї ж ночі. Болбочан у Харкові цього зробити не зумів.

Ряд фактів показує повне нерозуміння Болбочаном внутрішно-політичної ситуації. Буду користатися лише тими фактами, що їх наводить С. Шемет. Так: «-------------------- Болбочан ставив Національному Союзові умову не руйнувати адміністрації і державного апарату, утворених гетьманом» (ст. 212). Та ж повстання якраз було направлено не стільки проти самого гетьмана, як проти тих москвофільських інтриґантів, що купчилися біля нього і заповнювали державно-адміністративний апарат. А між тим Болбочан «----- хотів і надіявся об'єднати революційну демократію з консервативними хліборобськими кругами в особі гетьмана для спільної боротьби проти москвофільських інтриґ на Україні………………………. Також пізніше в Харкові, з початком повстання, Болбочан робив спробу примирити гетьмана зі збунтованою демократією для боротьби проти московсько-большевицької і московсько-неділимської небезпеки і для того телеграмою звернувся до гетьмана з проханням стати самому на чолі повстання і тим надати повстанню всенаціональний український характер» (ст. 212).