Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Російський дух був не тільки в штабі Болбочана, в його ближчому оточенні, а й серед старшинського складу багатьох частин. Яке враження мусіло робити на козака, що боровся за Україну, коли він, входячи до кімнати, де були старшини, чув там московську мову? Мій двоюрідний брат, полковник В. Мартос, розповідав мені, що в його частині майже всі старшини не тільки розмовляли по-московськи, а взагалі нічого спільного з українським визвольним рухом не мали. Перед відходом з Харкова команда його частини зробила серед старшин свого роду анкету: кожному старшині було запропоновано висловити свою думку про те, куди мас відійти частина з Харкова: чи на Полтаву в складі української армії, чи на Лозову на сполучення з добровольцями. Кожен мав розписатися у відповідному стовбці. Коли В. Мартос розписувався у тому стовбці, що був за відхід на Полтаву, то помітив, що тут він розписується першим; всі перед ним розписалися за відхід на Лозову. Коли на другий день В. Мартос пішов до штабної канцелярії, то вона була вже зачинена. Скоро до канцелярії підійшов один старшина, теж українець, що розписався за відхід на Полтаву; від нього він довідався, що їхня частина вже відійшла на Лозову, і що про відхід командування не повідомило тих, що розписалися на відхід на Полтаву.

Також і Полтава віддана була майже без бою. Моя дружина в той час була в Полтаві. Коли по місті почали ходити чутки про наближення большевиків, вона пішла в штаб Болбочана, але там її запевнили, що ніякої загрози немає. Коли ж вона пішла на другий день, то вже в штабі не знайшла нікого: всі виїхали на Кременчук, залишивши лише невелику залогу. Але большевики були ще десь далеко, і вона ще змогла від'їхати з Полтави до Київа потягом.

Армія Болбочана в разі неможливості утримати Полтаву повинна була відходити з боєм в напрямку на Ромодан, захищаючи таким чином Київ, де перебував Уряд, і підтримуючи звязок з частинами, що стояли в районі Бахмача і захищали Україну з півночи. Але Болбочан відступив з Полтави на Кременчук і навіть почав переводити звід-там військо на станцію Знаменка. Таким чином він відкрив большевикам дорогу не тільки на Катеринослав, а й на Київ і відірвався від тих частин, що стояли на півночі. Коли б він був задержався хоч би в Кобеляках, то міг би загрожувати большевицькому фланґу; але він просто покинув фронт з усією своєю армією. Це й примусило головне командування позбавити Болбочана командування, дати наказ про його арешт і віддати під суд. 22 січня в 5 год. ранку курінний 3-го Пішого Гайдамацького полку арештував його з прибічниками в його вагоні на ст. Кременчук на підставі телеграфного наказу головного командування.

Часто доводиться чути запитання: «В чім полягала зрада Болбочана? За що його заарештували перший раз?» Хоч я й не військовий, але гадаю, інр можу дати відповідь. Зрада Болбочана полягала в тім, що він:

1. здав Харків без бою;

2. відійшов з Харкова через Полтаву-Кременчук на Знаменку, не ставлячи большевикам належного опору. Його армія, по виразу мемуаристів, «котилася» (по залізниці) і від Бєлгороду докотилася за 16 днів аж до Знаменки.

3. допустив відхід деяких частин на Лозову на сполучення з добровольчеською армією, з якою ми були у ворожих стосунках;

4. вів якісь таємні зносини з донським атаманом ген. Красновим в той час, як на Дону російські генерали формували добровольчеську армію для відбудови царської Росії;

5. не виконав бойового наказу захищати залізницю Полтава-Київ і ввесь східній фронт;

6. залишив самовільно фронт, відійшовши за Дніпро;

7. відходячи з Харківщини та Полтавщини, самовільно позахоплював повітові скарбниці і запаси цукру.

За це все П. Болбочана мав судити військовий суд, але соціялісти-самостійники — військовий міні стер Греків і член Директорії О. Андрієвський — взяли його під свій захист.

«Українське Слово» (Берлін 1921, ч. 46) в редакційній статті подавало, нібито «__________ Болбочана потримано більш трьох місяців у вязниці і — розстріляно». Таке викривлення фактів «Українським Словом» тим більше дивне, що в тому ж самому числі його подається матеріял, з якого видно, що Болбочан сидів під арештом не у вязниці, а в готелю «Континенталь» від 24 до 31 січня включно, себто лише тиждень, а не три місяці.

В дійсності ж перебіг цієї справи Болбочана був такий:

В кінці січня 1919 року привезено до Київа арештованого от. Болбочана, а з ним полк. Гейденрейха і полк. Селіванського (обидва — росіяни) і передано київському командантові Є. Коновальцю. Той передав Гейденрейха і Селіванського до Головної Вартівні, а Болбочана примістив у гот. «Континенталь», де жили Петлюра, Греків та інші (Петлюра — в кімнаті ч. 21, а Болбочан — ч. 22). Коновалець пояснює, що зробив так, «пам'ятаючи ролю Болбочана у протигетьманськім повстанні та вважаючи на його високу посаду» (Є. Коновалець: «Зі споминів», «Воля», Відень, 1921, ч. 3–5, ст. 130). Таким чином Болбочан був фактично лише під домашнім арештом.