Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

На другий день, 10-го червня, відбувся військовий суд над Болбочаном. В своїх «Спогадах» Є. Коновалець («Воля», ст. 132) правильно характеризує загальні обставини арешту, але деякі деталі подає не точно. Так він пише, нібито Рада Міністрів видала наказ Головному Командуванню про негайне складення надзвичайного військового суду. Це не відповідає дійсності, бо компетенція Ради Міністрів на Дієву Армію не поширювалася і ніяких наказів Головному Командуванню Рада Міністрів давати не могла: Наказний Отаман Дієвої Армії підлягав безпосередньо Головному Отаману; тож і наказ про складення військового суду над Болбочаном Головне Командування видало само навіть без порозуміння з Урядом. Наказ підписали Наказний Отаман ген. Осецький і начальник штабу полк. Андрій Мельник. Подія сталася на фронті, підчас бойових операцій, тому й було призначено військово-польовий суд по законах військового часу. Оборонцем на суді був козак Дідух (правник).

Я не був на суді, але мені переказували особи присутні на суді, що Болбочан поводився на суді зухвало навіть тоді, коли суд виніс йому смертний присуд. Він нібито призирливо сказав: «Що? Ви будете мене розстрілювати?» Але коли до нього прийшов священик, щоб висповідати його перед смертю, то настрій його різко змінився: «Як? Невже ж це справді?». Він благав пан-отця звернутися до Головного Отамана від його імени з проханням про помилування. Він викликав свого оборонця, який боронив його на суді, і також благав його випросити у С. Петлюри помилування.

Але С. Петлюра від'їхав тоді з Чорного Острова на фронт; тому пан-отець звернувся до мене від імени Болбочана з проханням інтервенювати перед Головним Отаманом. Я на те відповів, що інтервенювати в цій справі перед Головним Отаманом може виключно Наказний Отаман ген. О. Осецький, і порадив звернутися до нього.

Через якийсь час до мене прийшов Осецький за порадою, що робити: Болбочан просить у нього побачення, мотивуючи тим, що хоче розкрити дуже важливу державну таємницю. З погляду військового, на думку Осецького, таке побачення було непотрібне; якщо з погляду політичного це має якесь значіння, то він згоден на таке побачення, але з умовою, що це побачення відбудеться в моїй присутності, бо він вважає себе некомпетентним в політичних справах.

Я викликав на пораду міністра юстиції А. Лівицького, і той сказав, що існує загальне правило, що коли присуджений до смерти злочинець заявляє бажання розкрити якусь таємницю, то це його бажання має бути задоволене, хоч би навіть для цього довелося відкласти виконання присуду. Особливо ж це належить робити, коли справа йде про якусь державну таємницю. Осецький на те заявив, що наказ про призначеня суду підписав він, отже йому належить обов'язок і затвердити, чи не затвердити присуд; він має право і відкласти виконання кари. «Як що Ви, пане прем'єр, казав він, не будете проти того протестувати, то я це зроблю; але знову таки з умовою, що буду говорити з Болбочаном у Вашій присутності». На це я дав згоду і виконання присуду над Болбочаном ген. Осецький відклав на один день.

При побаченні зі мною і Осецьким Болбочан тримався дуже принижено: тремтів, плакав, хапав за руки то мене, то Осецького, благаючи: «Голубчики, врятуйте мене!». Осецький попросив його заспокоїтися, заявивши, що в такий спосіб розмову вести не буде і зараз же відійде, і запропонував Болбочану викласти справу; а я нагадав Болбочану, що він просив побачення для розкриття таємниці, і при цьому додав, що розкриття цієї таємниці не може ґарантувати йому помилування.

Трохи заспокоївшись, Болбочан почав говорити, що дійсно він хоче розкрити таємницю, а саме хоче попередити Уряд про страшну зраду; що він сам хоче розкрити цю зраду не для того, щоб рятувати собі життя, а тому, що як український патріот, обдумавши ситуацію, яка склалася, бачить, що ця зрада може спричинити величезну шкоду українській справі; він сам — лише знаряддя в руках людей, що займають високе, навіть дуже високе становище; тому то ця зрада така небезпечна; він розказував про наради в Станиславові; про те, як ріжні люди весь час намовляли його зробити цей виступ і лише тепер для нього ясно, яка в цім небезпека для української справи.

Болбочан говорив довго, і ми його не перебивали; але нічого нового він нам не сказав, бо наша розвідка давно вже повідомляла нас і про наради в Станиславові, що складалися з представників соц. — федералістів, соц. — самостійників, нар. — республіканців і хліб. — демократів; нам були відомі і їхні рішення, і близький зв'язок з цими нарадами члена Директорії О. Андрієвського. Ген. О. Осецький заявив Болбочану, що він відкладає виконання кари, а що деталі свого зізнання Болбочан має подати особливому слідчому.