Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

З огляду на політичний характер справи Осецький просив А. Лівицького порадити йому слідчого з міністерства юстіції. А. Лівицький призначив слідчого по особливо важливих справах Лихопоя, колишнього товариша прокурора, людину вже не молоду і в судових справах досвідчену.

У вечорі наступнього дня відбулася Рада Міністрів; я запросив на неї Осецького, а він привів з собою начальника головної військово-судової управи С. Мошинського. Рада Міністрів хотіла почути, чи мав право Осецький відкласти виконання присуду, Мошинський пояснив, що, хто призначив суд той і затверджує присуд; може його і не затвердити або затвердивши зняти затвердження; може також і відкласти виконання присуду з огляду на які-небудь нові дані, що виявилися б після затвердження, або з огляду на можливе помилування.

Ці пояснення в загальному задовольнили Раду Міністрів. Але декілька членів Ради, особливо соц. — революціонери і соц. — демократ М. Шадлун, почали дорікати мені, на що я вмішався в цю оправу, раз вона має чисто військовий характер. Тоді ген. Осецький пояснив Раді Міністрів, що він сам звернувся до мене за порадою з огляду на те, що він сам не політик, а справа, хоч і військова, має характер безперечно політичний. До того ж на відкладення розстрілу, дав згоду і член Директорії А. Макаренко.

Я поставив питання, чи не находить Рада Міністрів можливим звернутися до Головного Отамана з пропозицією помилувати Болбочана, але ця думка була підтримана, тільки А. Лівицьким; всі ж інші цю мою пропозицію категорично відкинули.

Якщо не помиляюся, було прийнято резолюцію, в якій говорилося що Рада Міністрів вважає справу Болбочана справою фронтовою і не находить можливим забирати в ній голос. Осецький заявив, що цю постанову Ради Міністрів розуміє так, що справа Болбочана належить виключно до його компетенції, і відповідно до цього буде далі її провадити.

Після того Осецький відкладав виконання кари, щоби дати можливість Болбочану вільно робити свої зізнання. Щодня Лихопой ходив до Болбочана на допит; той тягнув зізнання ріжними незначними подробицями, а після яких двох годин допиту заявляв, що вже втомився, і вимагав зробити перерву, сподіваючися, що за цей час його прихильники випросять у С. Петлюри або помилування, або зм'якшення присуду. Але прихильники його не зробили нічого в цьому напрямку. Та й прихильників тих було дуже небагато.

Вся авантура була переведена надзвичайно безоглядно і легковажно: ініціятори не врахували ані можливостей, які були в них, ані наслідків. З приводу цього Є. Коновалець пише («Воля», ст. 131): «Цікаво, що от. Болбочан не стрінув ніякої підтримки з боку тих частин Запорізького Корпусу, на котрі він сам найбільше покладався».

І от тепер Болбочан, залишений своїми сторонниками, сподівався на ласку С. Петлюри, якому перед тим ставив ультиматум, та Уряду, який він збирався розігнати.

Допит Болбочана тягся; тут І. Мазепа знову подає неточно, нібито «… Осецький продовжував ухилятися від виконання присуду. Він увесь час казав Мартосові: «Як що ви мені накажете, присуд буде виконаний!» (І. Мазепа, ст. 209).

Нічого такого не було. Осецький дуже добре розумів, що він мені не підлягає, і що я йому наказувати нічого не можу. Разів два він говорив зі мною і зазначав, що Болбочан навмисне затягає своє зізнання, але що він, Осецький, не хоче, аби хтось сказав, що він не дав можливості Болбочанові висказати все, що він хоче. У мене залишилося вражіння, що ген. Осецький чекав акту помилування з боку Головного Отамана.

Принаймні в моїх матеріалах зберігається відпис повідомлення Канцелярії Головного Отамана з дня 26 червня 1919 р., ч. 2439:

«Маю за честь сповістити п. Наказного Отамана, що прохання Петра Болбочана на імя Головного Отамана Головним Отаманом одержані, але відповіді жадної Головний Отаман давати не буде. Підписав Начальник Канцелярії сотник Бутенко, за Начальника Загальної частини Стешко». На цьому повідомленні — резолюція: Нашта Д. (себто: Начальнику Штаба Дієвої Армії): «Наказую негайно виконати вирок суду по ділу Петра Болбочана від 10-го червня 1919 року, маючи на увазі, що два прохання Болбочана до п. Головного Отамана лишились без відповіді. По виконанню все діло надіслати Голові Штабового Суду при Штабі Дієвої Армії. Наказний Отаман Осецький».

На цьому відпису зазначено, що повідомлення канцелярії Головного Отамана з резолюцією Осецького було переслано Начальнику Штаба Дієвої Армії з такими додатками: