Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

в) Допомагати муштровій владі в справі зміцнення дисципліни серед вояцтва, розвивати між козаками й старшинами почуття слухняності та братерства й доглядати, щоби жадна провина не проходила винному безкарно.

г) Вживати всіх заходів для підвищення войовничого настрою проти всіх ворогів Республіки і боротися з дезертирством.

д) Брати участь в усіх нарадах муштрової та адміністративної влади: командний склад веде оперативні та адміністративні справи самостійно, але з відома інспекторів, інспектори ж не мають права втручатися в ці справи.

е) Налагоджувати й керувати просвітною працею у військових частинах та інституціях і піклуватися про розвиток національної свідомості серед вояцтва, для чого інспектори улаштовують школи, лекції, розмови про сучасний мент, засновують книгозбірні, читальні, військові просвітні та драматичні гуртки, організовують хори, оркестри і т Д.

П. 8. Інспектори мають право негайно припиняти виконання наказів, які очевидно йдуть на шкоду Республіки.

П. 9. Всі грошеві витрати провадяться під контролем інспектора і за підписом команданта частини, при чому обидва несуть відповідальність за невиправдану витрату.

П. 14. Інспектор не має дисциплінарної влади, але він може опротестувати дисциплінарну кару, наложену муштровим начальником.

П. 17. Вся робота інспектора зводиться до підняття престіжу командного складу і до своєчасної інформації вищої центральної влади про ворожий і непевний елемент в Армії.

П. 18. Інспектор працює в повному контакті з командним складом, тому всяке неправдиве загострення відносин буде розглядатися, як дезорганізація Армії й як невідповідність інтересам Республіки, тому буде суворо каратися (по закону 26 січня), згідно з параграфом 20-м цього Положення.

П. 20. Склад надзвичайного суду, згаданого в параграфі 6-му пункт б), пп. 18 і 19, призначаються Правительством в порозумінню з Головним Отаманом, Тут пропущено ті пункти, які не мають відношення до справи Болбочана.

До цього Положення видана була В. Кедровським ще інструкція для інспекторів, п. 18-й якої говорить:

«Політику й вимоги Правительства Республіки та вищої командної влади провадити твердо, непохитно й методично. Слідкувати за тим, щоби своїми раптовими розпорядженнями не руйнувати апаратів Армії, памятаючи, що завданням інспекторів є не руйнувати або щось своє будувати, а тільки радикально налагоджувати й лікувати організм Армії».

ВИТЯГИ

з листа посла Петра Певного до редакції тижневика «Ранок» у відповідь на «Відкритий лист» до нього, що був уміщений у тому ж часописі 14 травня 1949 року. Всупереч даній йому обіцянці редакція «Ранку» цього листа не надрукувала. [2] Пан П. Певний, що в 1917 р. був командиром 3-ої сотні 1-го Українського ім. гетьм. Богдана Хмельницького полку, а пізніше редактором часопису «Відродження», в році 1919 був призначений прокурором військово-польового суду, що розглядав справу полк. П. Болбочана.

Лист до редакції

………….. Суд відбувся з наказу Головного Отамана. Той наказ було уміщено в наказах по судовій частині і подано склад суду та коротенько про суть справи. Кожний з членів суду дістав призначення, підписане Головним Отаманом. Таке призначення було також за підписом С. Петлюри і для мене як прокурора суду (ч. 1 ст. 2) [3] Лист складається з двох частин з окремою нумерацією сторінок. .

………….. Але перед від'їздом до Кам'янця, Головний Отаман переказав всю справу ген. Осецькому, Наказному Отаманові.

Наказом по Армії ч. 207 від 10 червня 1919 р. судову справу було оформлено. Цей наказ підписав ген. Осецький як Командарм і отаман Мельник як начальник Штабу, на підставі закону про надзвичайні суди від 26 січня 1919 р. Рівнож підтверджено склад суду та призначення прокуратора. Отже, формально справа полк. Болбочана опинилася в відповідній інстанції — в штабі Дієвої Армії, а по закінченні слідства перейшла до суду (ч. П. ст. І).

………….. Як тогочасний прокурор стверджую, що ніхто вироку не опротестовував.

Смію запевнити Вп. старшин, авторів «Відкритого листа», що ніхто не виявив жадного натиску на суд чи його рішення. Ніхто, ані з Уряду УНР, ані з Штабу Дієвої Армії, ані їхніх агенд чи відділів. Так само, ані в протоколі суду, ані під вироком, що є частиною того протоколу, не було і згадки про опротестування вироку «Предсідником Суду». Ані я як прокурор, а тим більш голова суду, який безпосередньо відповідає за вирок та його точну редакцію, жадних «протестів» не складали. Більше того, мені як прокуророві цього суду не було відомо про існування судді — «предсідника суду» (ч. 1. ст. 2) [4] В статтях підполк. Євтимовича і в підписаному ним відкритому листі виставлялося твердження, нібито тодішній «предсідник суду» суддя Кривицький у своїй передсмертній сповіді заявив, нібито він опротестував вирок суду. Як бачимо, титул предсідник суду не відповідає справжньому терміну: голова суду, а суддя Кривицький до складу того суду зовсім не належав. (Б. М.)