Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

Треба зазначити, що на початку судової розправи обвинувачений тримався надзвичайно самовпевнено, неначе надіючись на якусь допомогу ззовні.

Однак, з розгортанням головної розправи настрій обвинуваченого змінився. Особливо діяли на нього свідчення близьких знайомих і сама процедура судової розправи. Між іншим полк. Болбочан ствердив, що ні під час арешту, ані в дорозі, ані на слідстві не було нанесено жадної образи йог гідності як старшини.

Чота, яка перевела арешт, врятувала йому життя, бо натовп заміряв відбути над ним самосуд.

На запит прокурора:

— Чи обвинувачений упритомнює собі, де зараз перебуває і як такі вчинки — відмова виконання наказу Головного Отамана, з іменем якого звязані державні змагання українського народу, — кваліфікується військовими законами і як би така відмова могла відбитися на дисципліні і боєздатності війська?

Обвинувачений: — Я дійсно перецінив свої сили.

— А з урядом? Чи то був патріотичний вчинок, гідний чесного та сумлінного громадянина?

— На політиці не розуміюся, — відповів обвинуваченні — навіть не знаю, яка є ріжниця між есерами і есдекамі. Відчував лише, що вони вносять хаос в життя.

— Не дуже добре то рекомендує пана полковника. Авжеж Уряд УНР складається з представників цих двох партій. Коли дозволите, не відмовте поінформувати, яка ж була ваша політична концепція?

— Зле зробив, — відповів обвинувачений. По суті я і мав жадної політичної концепції. Знав лише одно, що партії, то не є нарід. Коли б нарід був за партіями, то ми вже давно звільнили б Україну від большевиків. Я за тверду владу був. Нарід шанує таку владу, яка може дати йому наказ і виконання того наказу вміє допильнувати. Одна стверджую, зле зробив, що довірився людям, які мене звели. Тепер я, власне, один. Україна — моя батьківщина їй я служив і хочу служити.

Оця наївно проста відповідь і послужила основою моєї окремої думки рапорту на ім'я Головного Отамана як зверхника всіх збройних сил України. [5] В «окремій думці» П. Певний вказував на потребу передачі справи для виявлення дійсних винуватців, що стояли за спробою Болбочана (Б. М.).

Для мене стало ясним, що коріння виступу полк. Болбочана перебуває деінде. Через упертість підсудного підчас Слідства не можна було натрапити на слід. Тепер же виразним ставало, що полк. Болбочан став жертвою подвійної провокації: большевицької в особі Гавришка і своєї «опозиційної групи». Я мав вражіння, що в Парижі є головний двигун тієї опозиції. Була нагода виявити ту провокацію ч. II. ст. 9-11).

………….. Сентенцію вироку підписали всі судді. Вирок проголосив голова суду. Проголошуючи вирок, голова вказав шлях заяви про уласкавлення.

До всього можу додати: з Болбочаном по оголошенні вироку я бачився ще двічі.

Я закінчував вже свою «окрему думку», рапорт на Ім'я Головного Отамана, як Болбочан попросив знову побачення зі мною. Розмовляли ми майже до ранку..

Між іншим Болбочан виявив, як він заявив: «чесно признаюсь», — що на чолі групи, яка заміряла перевести державний переворот, стояли пп. Шемет, Андрієвський, Симонів та інші. Від них одержано було інструкції й вони ж в справі державного перевороту провадили розмови з іншими людьми.

Про все, що я почув від Болбочана, переказав я як додаток до «окремої думки» у рапорті на імя Головного Отамана (ч. II. ст. 13).

………….. З Болбочаном бачився й оборонець, який допоміг йому правно оформити заяви про уласкавлення (ч. II. ст. 13).

………….. Генерал Капустянський стверджує: «виконання переведене було через два тижні після проголошення вироку. За цей час Болбочан від тяжких переживань смертельника збожеволів і присуд було виконано над людиною непритомною» [6] Ген. Капустянський: Похід Українських Армій на Київ в 1919 році (Б. М.). .

Коли то дійсно було так, то комендант тилу [7] Комендантом тилу був полк. В. Павленко «гетьманець»; він був присутним при розстрілі і на мій запит відповів, що розстріл переведено з додержанням всіх належних приписів (Б. М,). зробив каригідний вчинок, бо закон забороняє виконання смертного присуду щодо тяжко або розумово хворих аж до часу їх видужання. Смертний присуд в таких випадках відкладається з самого урядового почину (ч. II. ст. 20).

Докладно про це написано в книзі І. Мазепи: «Україна в огні і бурі революції», Прага 1942. в огні і бурі революції», стор. 151 і 167)

Пан П. Певний, що в 1917 р. був командиром 3-ої сотні 1-го Українського ім. гетьм. Богдана Хмельницького полку, а пізніше редактором часопису «Відродження», в році 1919 був призначений прокурором військово-польового суду, що розглядав справу полк. П. Болбочана.