Борис Мартос - Оскілко і Болбочан (спогади)

…………..Ніхто також не зголосився сам на оборонця. Ніхто не просив і побачення з обвинуваченим.

…………..На суд не з'явився і С. Шемет, який в справі виступу полк. П. Болбочана міг сказати чимало. Як пізніше виявилося, С. Шемет переховувався у командира однієї з частин Запорізької Групи і міг би з допомогою останнього зорганізувати бодай оборону (ч. II. ст. 4).

………… Арешт полк. Болбочана психічно поділив на всіх його «приятелів» і «друзів» і відбив у них всяку охоту до дальшої акції (ч. 2. ст. 5).

………… Уряд УНР не виявив жадної заінтересованости справою полк. П. Болбочана. На суді навіть нікого не було від міністерства справедливості чи від Ради Міністрів. Цим стверджується, що на суд жадного натиску не було (ч. II. ст. 5).

Гавришко, як то довела, дальша його діяльність, був совєтським агентом. Підчас Зимового Походу 1919 року він «оперував» в У маню, вишукуючи українських старшин, а в процесі Шварцбарта, що убив С. Петлюру, мав виступати як свідок на стороні Шварцбарта і був спроваджений з України до Парижу (ч. II. ст. 6).

………… Подам лише ті факти, що їх на судовій розправі ствердив сам обвинувачений. Обвинувачений ствердив, що будучи у змові з Гавришком, державним інспектором Запорізької Групи, незаконно оголосив себе командуючим Групою і усунув від влади законного її начальника, полк. В. Сальського (ч. І ст. 7).

………….. На слідстві полк. П. Болбочан ухилився від підтвердження того, що виступ його мав характер політичний. До Запорізької Групи потягнула його «ображена амбіція старшини» (ч. II. ст. 7).

………… На судовій розправі полк. Болбочан ствердив ще раз, що він свідомо не виконав наказу Головного Отамана залишити свавільно захоплений ним пост командуючого Запорізькою Групою. Наказ Головного Отамана Болбочанові передав полк. Кедровський, Головний Державний Інспектор. В наказі говорилось, щоб Болбочан негайно прибув до Чорного Острова, де тоді перебував штаб Дієвої Армії, й переказав владу законному командирові Запорізької Групи, полк. В. Сальському.

— Чому не виконано наказу Головного Отамана? — запитав прокурор.

— Вважав, що мене підтримує військо, — заявив обвинувачений, — а Головний Отаман буде рахуватися з доконаним фактом.

Робиться очна ставка обвинуваченого з Головним Державним Інспектором, якому обвинувачений заявив:

— Якщо Петлюра хоче зі мною розмовляти, то може сам до мене приїхати, але під однією умовою — йому не вільно розмовляти з козаками. Лише при додержанні цієї умови можу гарантувати Петлюрі недоторканість.

Прокурор: Чи обвинувачений так говорив, чи можете ствердити переказ Головного Державного Інспектора?

Обвинувачений: Так, я тоді це говорив. Говорив, бо думав, що військо піде за мною.

— А як же обвинувачений уявляв свої взаємини з Урядом УНР, поставленим фактично тим же Петлюрою як Головою Директорії.

Обвинувачений: Такого уряду я не потребував би. Оскільки би цей уряд довідався, що я очолюю військо, він розбігся б.

— Виходить, що ви заміряли стати не лише на чолі Запорізької Групи, а також очолити все військо, себто стати Головним Отаманом. Чи так я зрозумів вашу ролю?

— Так — спокійно відповів полк. Болбочан — і головою Держави.

— Себто Української Народньої Республіки, покликаної до життя Центральною Радою та відновленої Трудовим Конгресом.

— Форма для мене не грала ролі, я докладно на цьому не зупинявся. До уряду покликано було б інших людей, а не лише соціялістів.

— Чому ж цього пляну не виконали відразу, захопивши штаб Групи?

— Бо відразу військова контррозвідка спаралізувала мої заходи. Мої накази або перехоплювались, або я не находив людей, щоб накази переказати частинам. Телефонічний зв'язок з частинами було зіпсуто. Я мав за мало часу.

— Чому ж в слідстві не хотіли признатися до вини і впевняли, що ваш виступ не мас характеру політичного?

— Бо не знав, що за такий короткий час прокуратура може здобути матеріяли проти мене. Крім того, за останню ніч багато пережив і передумав. Говорю правду, як було в дійсності. Я старшина, а не політик.

— Чи полк. Сальський знав про Ваш виступ, чи поділяв ваші наміри?

— Ні, він нічого не знав (ч. II. ст. 9).

…………….. Вже цих відповідей вистачило, щоб ствердити вину обвинуваченого, а саме:

1. Неправне оголошення полк. Болбочана командуючим Запорізькою Групою.

2. Невиконання наказу Головного Отамана.

3. Спроба державного перевороту, опираючися на Запорізьку Групу і

4. Спроба усунення від влади Головного Отамана. По всіх цих питаннях обвинувачений визнав себе винним.