Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Іван зайнявся чаєм, а я пішов по щось до чаю до склепу і масарні (Баранцевича). Настрій поправився, повеселіла пара гостей.

Спільно порадились і постановили тим часом жить разом.

Ліжко одступаю. Алла буде нас харчувать. Решту грошей дам на продукти (прощай, пальто), підшукаєм їм квартиру. Скоро получка, Іван щось заробить, я докину, та розглянемось за якоюсь працею постоянною.

Залізничні роботи за 3–4 місяці кончаться, як буде далі з фірмою Даценка — ще питання, а роботи стройові та ще військові тільки починають розгортаться, хватить надовго.

Стали ми так жить разом. Алла зробила добрий обід, вечерю. Ситі і задоволені, поклались спать, вони на ліжку, я — на підлозі. На другий день Іван пішов трохи раніше на обід, я задержався. їдучи потім, думаю — непогано виходить, цікаво, що сьогодні буде на столі?

Приходжу, лежать обоє на ліжкові, стіл порожній і нічим не пахне з кухні.

"Давайте їсти, голодний, як пес".

"Обіду немає".

"Як немає? В чім річ?"

"Немає грошей!"

"Згубили?"

"Не згубила, пішла по продукти, заглянула в магазини, купила собі дещо, так і розійшлися".

Не було чого говорить, заткало! Злий, пішов я до склепу, купив в борг хліба, ковбаси, поставив чайник, а був великий.

Мовчки почав пить, не дивлюсь на ліжко, не приглашаю. Пив, аж чайник зробивсь порожній, а був, здається, повний. Звичайно випиваю дві шклянки, часами з вишнями і 5–6.

Чую, сміються обоє голосно — глянув, у Івана аж сльози виступили!

"Чого смієтесь?"

"Скільки ти шклянок випив?"

"Не считав, хіба з шість, тепер грійте собі, цукор, ковбаса і хліб є".

"Та ж ти випив вісімнадцять шклянок! Ми считали".

Значить, чайник був майже повний, містить 20 шклянок.

Засміявся і я.

"Одначе так хазяйнувать не можна. З тиждень будем жити чаєм, а до чаю я буду купувать".

Алла накупила косметики і туфлі.

В недовгім часі Іван влаштувався в бюро районного інженера-архітектора, а був то Зигмунт Вигановський. В воєводстві він завідував усіма будівляними роботами. Строїлись і ремонтувались казарми для війська і колонії для урядовців адміністрації. Дубовий одразу став на ноги міцно. Найняв мешкання на три кімнати з кухнею. Перетяг до себе фахівців, старшин, переважно запорожців, обнявши надзор на роботах в казармах. Всім заробітки значно збільшились, а йому, хіба, платня положена втричі більше, ніж моя. Щасти Боже, в добрий час!

Роботи виконували різні фірми, переважно брестські, де одбувались торги в управлінні делегата уряду на всі будовляні роботи в східних граничних воєводствах. Був ним знаний інженер будівляний Прохніцький.

Шефом інженерно-саперного керівництва — військовий інженер Елец, ніколаєвець, котрий симпатизував українцям, підтримував і дуже добре володів укр-ю мовою, був дуже симпатичний і милий, культури високої людина.

Завелось у Дубових 2–3 прислуги, щовечір — гості, наші ж залізничники- старшини. Виділявся Георгій Капітанов, мазурист, співак з гарним баритоном, широким репертуаром, добре грав на гітарі і піаніно, красивий, стройний, бувший поручик Лубенського гусарського полку. З образованія — технік-корабле- строїтель, з характеру — правдивий гусар. Добрий товариш і добрий працівник.

Був ще хорунжий Кошлаченко, молодший десятник, служив Рукінову до посилок, досить красивий, ходив часто. Рукін його недолюблював, звертавсь на "ви". Тепер К-ко пристроївся особистим ад'ютантом Алли Олексіївни.

Кінчились роботи на залізниці.

Приїхала сім'я Карла Михайловича. Зайняла великий куток більшої зали, тепер майже порожньої. В товаровім вагоні привезли немало вещей і корову. Сім'я досить велика. Мати, Маргарита Антонівна, — за 40 літ, четверо дітей — дівчина-під- росток з карими очима, чорними бровами і золотистими косами, 14-літня Нюта, 12-літня Стася, 10-літній Олесь і 8-літній Метек. Кидався в очі "kuferek" — величезний сундук. Кидалось в очі, що в сім'ї порядок веде мати, енергійна і рухлива. Як батьки, так і діти, говорили переважно по-російськи. Тепер Юля убиралась в гарні сукні, а з настанням холодніших днів убиралась в добре пошите пальто.

Якось, запрошений на чай до Ольшевських, застав там подругу хазяйки, старшу панну, котра працювала в дистанції.

В розмові вона запитала, хто то така гарна дівчина, що працює у мене? Приходила по квиток до лазні, видно, живе десь близько. Кажу, що не знаю, хто б це міг буть, дівчат понад сотню працює, тільки місцеві живуть коло пасажирського вокзалу.

"Пригадала, зветься Юлія".