Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Наша місячна платня і заробіток робітників не встигали нагнать спадання валюти.

В половині грудня залізничні роботи в Влодиві і ремонтові в Олександрові закінчено. Всі ми переїхали до Барановичів.

Оселились в великім дерев'янім бараку на товарній станції та зажили нецікавим півголодним життям. З ремонтовими роботами щось трохи тліло, а з залізничними не можна було нічого робить під глибоким снігом. Трохи ворушились при сортуванні накладок, гаків, болтів. Фірма платила місячні ставки, а хватило б її на 3–5 добрих обідів. Жили і заробляли добре при вагонах з топливом. Приїзд такого "заладунщика" означав добру вечерю для всіх, а ще кращу випивку. А все нагадувало табір, тільки дихалось легше. Звався Цеплуха Карл Михайлович.

В розмові якось випало, що мені треба помочі до писання табелів і інних паперів. Карл Михайлович запропонував для цієї праці дочку, добре знаючу це діло і роботи.

Таким чином, Карл Михайлович, знавець-практик, яких мало, а дочка його — Юлія Карлівна — секретаркою. Що вийшло з цього, нехай сама розкаже. Моя дружина од осені 1924 року.

Осередок фірми Даценка з полк. Рукином на чолі провадив роботи на розлеглих залізницях Брест-Стовці, Брест-Лунінець, Брест-Волковиськ та Барановичі-Волковиськ. Найчисленніші були роботи погрузочні дерева стройового і дров на топливо, ремонтні роботи та перебудова величезного Барановичівського залізничного осередку, проваджена мною. Робітники і десятники (українці) жили в великому бараку в меншій і більшій залі. Разом з робочими оселився і Карл Михайлович, спочатку сам, пізніше з дочкою.

Якось дивлюсь, Скляренко носе сам 100-120-кілограмові шпали так, як рушницю, держачи знизу однією рукою. Вірна прикмета, що появилась гарна дівчина, а Іван хоче звернуть на себе її увагу. Підходжу ближче. Іван вертається і потиху питає:

"Бачили? Дочка Карла Михайловича — гімназистка!"

"Де ж вона?"

"А он там далі стоїть". їдучи назад, кинув оком на дівчину. Середнього росту, стройна, лице в делікатнім рум'янці, одіта чисто, хоть бідненько.

На неділю я варив собі обід сам, переважно борщ або суп з добрим куском м'яса, часами доходило жарене (…) м'ясо з картоплею. На першу неділю запросив Карла Михайловича, щоб прийшов з дочкою до мене на обід.

День був теплий, гості прийшли якраз на час. З Карлом Михайловичем випили і по чарці. Обід похвалили, їли з апетитом, бо, по правді, був досить уданий. Тепер придивився і до Юлії Карлівни. В гарній легкій сукні була ще стройніша. Лице порозовіло, було покрито ніжним пухом коло вух і висків. Дуже гарно зарисовані брови сходились, неначе лук. Очі сірі, з довгими віями. Гарна дівчина! Недаром Скляренко носив сам сторчаком шестипудові шпали…

Договорились про працю, і стала Юлія Карлівна моєю секретаркою, табельщиком і поміччю при обмірі робіт. Стало і мені легше. Часом знову приходиа тепер секретарка з батьком на прошений обід.

У К. М. був великий досвід, не раз я придивлявся його способам праці, а йому доручались щодалі відповідальніші завдання. Певна трудність, ненадовго, була в тім, що він привик до вершків, дюймів, аршинів, сажнів, а тут — метрова система. К.М. керував укладанням першої англійської стрілки, котрої мені не приходилось укладать і бачить, як це робиться. Хоть маючи рисунок, безумовно, зробив би все, як треба. Одначе не мішаючись ні словом, дививсь і вчився…

Платня була порівнюючи добра, можна було непогано кормиться, мати добре мешкання і потроху одіваться. Можна було і до кіна сходить, та і когось запросить.

Мої господарі не раз вечором запрошували на чайок. Були бездітні. Господар трудився транспортом товарів, мав доброго сильного коня, сам був високий, кремезний. В свята убирались достатньо. Мали трохи поля, годували кабанів, птицю. Одним словом, жили добре, як заможні міщани.

На вихованні жила в Ольшевських племінниця Ніна, літ 12–13, училась в гімназії. Перший раз в Барановичах я спіткав патріотів-білорусів. До їх належав і Петро Олексійович Ольшевський. Білоруси держались свого міцно, мали посла і твердо вимагали своїх шкіл, газет, самоуправи і т. п. Жило в Барановичах чимало жидів, ті трудились гандлем і всяким ґешефтом. За ціль ставили гроші, як, зрештою, і всюди.

З їх же були найкращі кравці і шевці.

Якось дістав листа од Адама Йосиповича з просьбою навідатись у Варшаву. Це, власне, він вистарався про працю на рибних ставах, де був спочатку Тарнавський, а пізніше я. Був одним з нечисленних, що передав землю селянам за малий викуп ще до революції 1917 року, посвятив себе службі Україні. Походив з знаменитого французького роду, що оселився на Україні в початку XVII віку, а рід виводився од першого короля франків Хлодвіга. В Польщі Адамів протопласт опинився в зв'язку з виступленням проти королівської існуючої влади.