Никифор Авраменко - Спомини запорожця

"Ви почали, ви і кінчайте", — кажу.

"Почав я, а кінчатимете ви", — одповідає Бобро.

"А я не згоджуюсь і звільнюсь, з мого боку було б нечесно зайнять місто такої достойної людини, як ви. З охотою поможу вам, пораджу, як фахівець. Це моє остатнє слово!"

Даценко потер лисину, помовчав, потім одізвався до обох:

"З нового року ваша група переїде в Барановичі. Там робота крупніша, хватить на рік на сотні людей. Щоб вас помирить, буде так — роботи поведе Н-р А-ч, ви, П. В., візьмете на себе справи адміністративно-господарчі, як приймовання матеріалу, вигризка, одчотність, табеля. На одних правах з одинаковою платою. Згода?"

Глянули ми один на другого. "На це згода!" — каже Бобро. Я мовчки уклонився. Всі задоволені.

Так з кухаря став я технічним керівником.

Вийшло добре. Робота ішла справно, платня 50 000 марок, одинакова з Бобром, хоть не була велика, але і немала, більша, як техніка-залізничника. Безпосередній назор мав дорожний майстер, часом приїжджав участковий інженер.

Фірма провадила всі експлуатаційні роботи на залізницях Віденської дирекції — будову і перебудову залізниць, ремонти будинків, доставу жвіру на баласт, всі склади опалу, з нагрузкою і вигрузкою дров і вугілля.

Кадрами була наша Окрема залізнична сотня. Головна робоча сила — місцева людність та значний процент емігрантів всяких армій.

Організація і керівництво роботами на просторі воєводств Віденського, Гродненського, Новогрудського, Поліського поставлена на взірець великих робіт на залізницях російських до революції. Поділ одбувався по районах: Вільно, Барановичі і Брест.

Керівниками були досвідчені інженери: Вітковський в Вільні, Рукін в Барановичах, Добровольський — в Бресті, звались старшими десятниками. Роботи більші, відповідальні, вели десятники, а дрібніші, так само нагрузку вагонів і вигрузку, — молодші десятники.

В Централі працювали згаданий б. генерал-лейтенант Генерального штабу Григорій Юхимович Янушевський, в минулім — командир корпусу гренадерів, Генерального штабу генерал-майор, воєнний педагог, професор Григорій Ів. Сичарев, техніки Божко і Ружицький, секретарка-машиністка та посильний.

Треба додать, що управляючим Віденською дирекцією був знаменитий інженер Ляндсберг, колишній управляючий Закаспійськими залізницями, а Даценко був там начальником Служби путі, а начальник піддирекції в Бресті інж. Неляр довгі літа служив на головній магістралі сибірській. Фахівець високого класу, автор підручників, завзятий охотник, хоть мало що поступався животом і вагою ген. Янушевському.

Працюючи як керівник і десятник, запізнався з оточенням, невеличкою групою інтелігенції: залізничною, учителькою Софією Миколаївною Тур, панною Катею, "Ходя", Казею, власником невеликого гандлю, Вороною з Кременчука і " Гора з горою" — з владою — комендантом постерунку ст. пшодовником. Був це Казимир Кшемінський, той самий вахмістр 4-го стандартного ескадрону лейб-гвардії кінно-гренадерського полку, що в першім бою, в першім дні війни, в Східній Пруссії зрізав голову німецькому майорові. Як же ж ми вітались, споминали колишнє, як же гостинно, радо, сердешно він мене частував!

Був вдівцем, ті самі гарні вахмістрові вуса, трохи повніший, солідний, в мешканні — ідеальна чистота та порядок. Хазяйство веде молоденька, гарненька дочка Казя, хрещениця якихсь титулованих осіб.

Кшемінський не був неп'ющим, хоть взагалі мало до чарки прихилявсь, на цей раз собі позволив міцно. Служба — на першім місті. Як же сидів на коні, навіть "під мухою"! Правдивий центавр. Кінь добрий, вишколений!

На жаль, невдовзі його десь перевели. На його місто приїхав пшодовник Андрушкевич, вдвоє молодший б. кавалерист, корнет. Одразу закохався в учительницю. Хворобливо-заздрісний, часто упивавсь "з горя". Тип нецікавий, зрештою.

Недалеко над Бугом була колонія Олександрово, місто одпочинку залізничників, також ремонтована нашою фірмою. Вели там роботи б. старшини Дмитренко "Кука" і Петров, а з ними працювало теслями, столярами, слюсарями, малярами і т. д. група козаків і старшин. Місцевість там весела, картинна, викликає мрійність, тугу.

Це вилилось, по-перше, в повстання гарного струнного оркестру, по-друге, зорганізувавсь сам по собі гарний хор (ще б не зорганізувався), а по-третє, немало козаків поженилось.

В селі Орхів найшовся і фершал Супрунюк, з нашої армії.

Було б усе гаразд, якби не катастрофальне обниження марок. Небувале і для нас незрозуміле. Ціни піднялись за місяць в сто раз, а під кінець робіт — в двісті разів!