Никифор Авраменко - Спомини запорожця

В городі після снідання добалакавсь з купцями про доставу хліба, м'яса, кислої капусти, цукру, кави і чаю, сала і інших продуктів з платнею за каждим разом.

Найлегше мати торгові діла з жидами. Вони більше уступчиві і держать слово. Не без того, щоб не пробували ошукать того, хто дається.

На сніданок була кава з цукром (раніше — з сахарином), на перший раз хліб і 8-10 дека сала. Потім — каша з шкварками, суп або оладки з житнього борошна з топленим маслом.

Четвертий день був п'ятниця. Стіл і стільниця готові. Жінки постарались, майстри тоже. Вареники вийшли гарні, акуратні, суп з крупами на баранячих кістках. Підходь, бери в котелок суп, в мисочку (усім куплено) — десять вареників, прямо з котла, ложку масла, ложку сметани, іде все справно, скоро, 20 минут — і кінець. Жінки беруть своє. Занесено Петрові Васильовичу, що сьогодні не виходив з вагону.

Вернувся я в вагон пізнувато, готовилась вечеря.

Дивлюсь, суп і вареники не тронуті, Бобро сидить за столом, дивиться в якісь папери, куре люльку, диму — як туман.

"Петро Васильович, не подобається вам обід?" — "Не пробував". — "Може, захорували?" — "Ні". — "То що з вами, сердитесь?" — "За що маю сердиться?" — "В чім же річ, ви аж зблідніли!" — "Збліднієш, коли добу не закривав очей. Ви міцно спали, а я все сиджу над цим — полюбуйтесь!"

Глянув — проект, прочитав — папір з фірми. "З получениям плану, зараз же визначить полотно і розпочать земляні роботи не пізніше понеділка. Апарат пересилається. Ждіть шпал в п'ятницю-суботу. Час пізній, замерзне земля. Шануючий, Л. Даценко".

"Ну то що? Можна викілковувать завтра з півкілометра". — "Ви не знаєте, що я в цьому нічого не розумію. Єсть фахівці, Ружицький, Шатрюк, а найкращий — Божко, здібний, талановитий технік, хай його і пришлють. А час дійсно пропущений утікає". — "А дайте глянуть в плани". — "Дивіться, скільки хочете, з мене досить".

Бачу, план простий, місцевість рядом з головним путьом, земляні роботи займуть часу небагато, а укласти шпали, рейки можна і в мороз. До Різдва 4 км буде готове до уживання.

"Нічого трудного, — кажу, — в понеділок можна буде пустить земляні роботи повним ходом, може, треба пошукать ще робочих".

"А ви умієте нівелірувать і вибить по плану напрямок, висоту?"

"Я ж сапер і ще недавно це робив, та ще самодільним апаратом".

"Зробите?"

"Зроблю, тільки нехай Ладан сам варе, там йому поможе баба, а я дам вказівки. До помочі візьму своіх трьох".

"Робіть все, що уважаєте потрібним, мішаться не буду".

"Будьте спокійні, Петро Васильович, все буде гаразд. В понеділок всі стають до роботи з лопатами і кирками".

Тільки тепер взявся Бобро до холодного обіду.

В суботу нароблено кілочків і на запас, забито кілочки що 25 метрів, більше кілометра, а в понеділок розставив людей на роботах. Народ був фаховий, сильний, діло пішло дружно, двох ішло з шнурами, рівняли і поправляли полотно під шпали. Завдання виконано раніше часу. Добре працювати з фахівцями робітниками!

В вівторок ще двоє робітників приготовляли кілки, робили шаблони для поправки ровів, поміри полотна та забито кілочки до кінця. Одночасно вислано до села Орхівок за Буг по робітників. З'явилось на час з 20 дівчат, а серед їх — стара панна тьотя Поля з двома племінницями. Вони майже уніати. Четвертого дня — Бобро веселий, попросив мене заступить його, чуть повним господарем, розпоряджаться, а сам поїхав в Брест. П'ятого дня саме вигружались шпали, кінчалось полотно, а я визначав ось полотна для укладання шпал, з пройшовшого потягу показались Даценко і Бобро. Пройшлись по роботі разом втрьох, Даценко знався на роботах стисло, питання задавав короткі, точні. Видно було по нім, що задоволений і трохи заклопотаний. Вертаючись запитав, коли обід і чи робітники самі будуть знать, що і як робить. Одповів йому, що мають урок, як робить указано, виконання пан інженер бачив сам. Зрештою люди знающі і працьовиті.

"Як вас по імені і батькові?"

"Н. А."

"От що, Н. А-ч, Петро Васильович вимагає, щоб ви були керівником робіт, а сам одмовляється. Що на це скажете?"

"Скажу, що ніяк не згоджуюсь. Я тут новий, часовий гость".

"А чого уважаєте себе часовим гостем?"

"Робота тут невелика, хватить одного керівника. Ним є Петро В-ч".

" Лев Іванович, який же з мене керівник, коли я нічогісінько не знаюсь на таких роботах? Який може буть інженер чи технік-залізничник з мене, психоневролога? Посудіть самі. Ось маєте фахівця і організатора. Запитайте наших робітників: повеселіли, краще працюють, не видно п'янства".