Никифор Авраменко - Спомини запорожця

"Позвольте, как же я в лакірованих туфлях буду работать? Начнем завтра. С'єзжу в Барановічі, переоденусь і рано вернусь".

"Все получите, что надо, дорог каждий час. Сколько вам надо сегодня рабочих?"

"Ну раз так, то троіх по пріезде, 40 — после обеда, важно познакоміться с местностью і почвой".

Тартак великий, на 4 чатри. Величезні запаси дошок і всяких вимірів брусів. Все це іде за границю, переважно в Англію. Три нові доми, ніякої огорожі, залізниця іде в насипу. Бічна вітка по плану — 1,800 км. Роботи земляні невеликі: ґрунт піщаній, легкий. Що ж, земляні роботи невеликі, підуть скоро. Вертаюсь, оглянувши. Робочих з сокирами послав робить кілки. Управляючий — солідний, інтелігентний, запросює на снідання і розмови. На столі — сир голландський, масло, сардинки, булки, пляшка коньяку. Чай з лимоном. Розмова велась приблизно така (з управляющим):

"Чи виконаєте цю роботу і скільки на це треба часу?"

"Роботу виконаю легко. Часу займе коло 15 робочих днів, коли буду мати скільки треба робочої сили і повний матеріал".

"Все будете мати. На снідання, обід і вечерю требуйте, що любите, а тим часом далі умовляйтесь з інж. Розеном".

З Розеном:

"Сколько ви хотітє получіть, считая в доларах?"

Думаю, скільки запросить? Добре убрання коштувало тоді 8 доларів. Запрошу 16.

"Хочу дістать 16 доларів, кошти подорожі до Барановичів і назад в неділю. Харчі та, в разі потреби, бричку".

Розен зразу згодивсь.

Все буде, як хочете.

"Мене непокоїть тільки те, що немає рельсів та накладок, болтів і гаків".

"Все це дасть дирекція. Я зараз "іду в Вільно, щоб підігнать".

"А як не буде на час, а я буду гулять?"

"Буде, а впрочім, в разі задержки будете мати на місті повне харчування і то добре. Що ще?"

"Не бачу кирок, потрібних, як ударе мороз. Це, правда, достану сам. А грішми, як сказав, і тільки за 15 робочих днів".

До обіду приготовилась висота полотна, а по обіді 40 робочих зробили добрий кусок роботи. Дано мені штани, чоботи та добрий кожушок, все нове.

Другого дня працювало 60 робочих і 40 фурманок, третього дня кінець полотна, рознесено шпали, а про рельси не чути. Гуляючи, заглянув в тартак. Крім траків, працюють дві круглих пили. Матеріал виробляється дуже старанно. За цим слідить досвідчений бракар. Заграница не прийме найменшої погрішності. Раз і другий зайшов глянуть на машини в майстерню, де точаться пили і працює монтер-механік. Він відповідає за стан машин, трансмісії, світло, інструмент. Гуляю так кілька днів, прийшов і мороз, осеребрив землю і готове полотно з розложеними, затесаними шпалами. Про рельси нічого не чуть, і Розен не появляється.

Механік за каждим разом придивляється до мене, коли я щось у його питавсь. А одного дня по обіді звернувсь несміло:

"А звідкіль ви будете?"

"З України", — кажу.

"Україна велика, з яких сторін?"

"З Олександрівська, коли чули, це на Дніпрі нижче порогів".

Механік аж підскочив:

"А чи не будете ви пан Авраменко?"

Тепер мене кинуло і похололо в грудях.

"Я учень Андрія Антоновича, знаю сестру вашу і матір, був на похоронах брата…"

"То Андрій помер?"

"Помер одразу: сьогодні був в службі, завтра не жив".

Здавило в горлі, одвернувсь, пішов набік, заплакав, вернувсь знову:

"Розкажіть усе про брата".

"Я був молодим. В 1915 році біженцем попав в Олександрівськ. Поступив в телефонну сіть. Андрій Антонович звернув на мене увагу, вчив, запрошував до себе, для того знаю Парасковію Івановну і Галю. А. А. був дуже працьовитий, вимагаючий, справедливий і настойчивий. Смерть мав скору, пішла сильно кров горлом — і кінець. Кажуть, розрив серця. Часи були страшні. Червоні, білі, Махно. Він, кристальна душа, не міг перенести того, на що прийшлось. дивитись. Я маю дома фотографію, де і Галя єсть".

"Далеко живете?"

"В Бутені, 4 верстви".

"Зараз ідемо до вас".

Бричку дав управляючий.

І за півгодини дивлюсь на велику світлину. Галя, ст. діловод, сидить скраю. Посередині — ст. механік Андрієвський, стоять телефоністки, пізнаю Цвіркунівну, Галину подругу. Дивлюсь довго мовчки. В хаті балакають тихо. А мені здається, що я неначе вернувсь додому… Вернусь скоро!

Фірма "Астіос" несе великі кошти. Вагони під погрузну підставляються між потягами. Дерево треба носить під гору на двохметровий насип. Платиться багато за простой вагонів, фірма не успіває достачать замовлення до Гданська. А рельcie немає. Розен — як в воду впав.

Приїхав шеф Астрахан (другий Іоселевич). Було багато крику, як то у жидів. Цілий день все бігали то по плацові, то в тартак, то по шпалах, котрі ждали на рельси. Кругом аж луна розлягалась! В кінці прийшли до моєї кімнати: