Никифор Авраменко - Спомини запорожця

Короткий час перебування в Блок-Бутені був для мене тим цінним, що довідався про своїх найближчих. Для тих, хто буде читать, важним, може, буде познайомитись з атмосферою життя залізничників.

Варто додать, що торгівля деревом була в руках жидів. Королем Полісся звався Цирінськийу що експлуатував ліси на сотні км. Мав власну сіть лісних залізниць, паровози і вагони. В руках таких "Астіссів" знаходились всі тартаки.

Сильно став на ноги Дубовий. Він перейшов до будовляних фірм, виконуючих військові роботи, заробляв дуже добре. Всі наші хлопці, що пішли на ті роботи, тоже заробляли непогано, а головне — набували фаху і знайомості організації та ведення робіт. Стали одіваться добре, переважно в перешиті військові плащі, костюми та обув'я. Комбінували з магазинерами-сержантами. Розгорнулась і культурна сторона. В колійовому клубі виступала трупа, котру зорганізувала Дубова. Добрий хор співав у церкві і на сцені. Виділялись чудесні тенори Юзіка Якубовського, Юстина Гноянка, баритон Капітанова та бас-октава Федора Скопського, невеликого зростом, а міцного, як дубовий пень.

З Юлею я спотикався часто, була оказія поважно засилить сім'ю 25–30 кг сала, а Карлові Михайловичу підкинуть чоботи та паління на 2–3 місяці. Цікаво, як я одвіз валізку в Лесну. Заходжу до дежурного руху запитать, коли буде товарний потяг. Діжурив Вишневський, любитель випить. Потягу того дня не було, а старий був без табаку, кінчались харчі і треба було змінить білизну. Це обіщав я одвезти, а вечором їхать і ночувать було незручно. Хіба взять звощика? Вишневський подумав: "Літра буде з закускою?" — "Буде". Він вийшов, помахав червоним прапорцем, і зараз під'їхав маневровий паровоз. Зайшов машиніст.

"Випить хочеш?" — "Чому ні!" — "Тоді одвези п. А. до Лесної і вернешся. Бутилку з закускою дістанеш!" — "їдем".

З швидкістю, яку міг розвинуть паровоз, тендером наперед мчався він там і назад. К. М. спіткали при праці в 3–4 км од станції. Передав йому пересилку, перекинулись пару словами і назад. За 1 ½ години були ми в Барановичах. Що обіщалось, доставлено. Вишневський, машиніст з кочегаром до кінця дежурства урядували при "алетбіку", сиротою стояв і одпочивав маневровий паровоз.

Як споминав, забачивши на фотографії Галю та почувши оповідання механіка в Бутені, постановив я старатись отримать дозвіл на це в Радянській Амбасаді. Карл Мих-ч, розчарований поворотом в Польщу, уже зложив просьбу.

В Варшаві зайшов до консулату в готелі "Вікторія", де справи рееміграції на Україну провадив Шумський, мила культурна людина. Всі тут говорили по- українському, були ввічливі і учинні. Склавши подання, біографію і подавши адресу, мусив зайти ще до амбасади на вулиці Сенаторській.

Огромний сірий масивний і гарний будинок виділявся серед інших. Амбасадор Оболенський, убраний з смаком, красиве лице расового аристократа, чемно розпитавши, в чім річ, сказав, щоб навідаться за два місяці, а, виходячи, поговорить з комендантом Амбасади.

Внизу якийсь невиразний тип в гімнастьорці запровадив мене до невеличкої, скромно умебльованої кімнати та почав розпитувать, чого приходив, де живy і що роблю, чи маю рідних, де живуть і що роблять.

Вислухавши, каже таке: "Ви провинились протів радянської власті, то мусите тепер доказать, що їдете чесно працювать. А щоб ми в це повірили, привезіть з собою список, скілько в Барановичах війська, артилерії, піхоти, кінноти. Скільки поліції, де розміщені навкруги поліційські пости. Це все ми знаємо, але хочемо звірить з своїми даними". — "Ви хочете зробить з мене шпіона?" — "Ні, і це неправильно називаєте, ми називаємо тих, хто нам помагає, порядними людьми, шануєм їх і помагаєм". — "Шпіоном не буду!" — "Хочете поїхать до своїх, подумайте добре, ми не присилюєм".

Видно, чекіст, лице просте, не жидівське, скоріше ремесленика. Діло поважне, хіба не пустять… а всім своїм єством хочеться до себе на Запорожжя…

А може, бере той комендант на іспит? Хоче на гачок піймать? Побачимо. Цікаво, як себе почувають і що роблять ті старшини і козаки, що поїхали в кількосот чоловік з Стрілкова, коли приїжджала комісія з Радянської України в цій справі. Немало там було старих, заслужених, як полк. Гаврішко, сотники Лучиня, Шепель та інші.

Щось в квітні виїхав я в Брест будувать великий трьохповерховий дом для інженера Гринберга, котрий мав в Барановичах якісь роботи в казармах. Зо мною поїхало коло 10 чоловік своїх, які працювали у Даценка або в казармах. Це були або чорноробочі, або такі, що любили чарку. Всі — без грошей і якогось запасу. Поїхав і Гноянко та Скопський.