Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Треба сказати, що М. Ханенко намагався не допустити розміщення польських військ у козацьких полкових містах.

Але все ж полякам, удавшись до хитрощів, удалося оволодіти Брацлавом, важливим стратегічним центром Правобережної України. Для проведення наради старшину виманили в табір за мури фортеці, після чого польське військо оволоділо старовинним козацьким укріпленням. Згодом Ханенко разом з Собєським оточили Кальник, обороною якого керував наказний полковник Урбанович. Джерела свідчать, що коронний гетьман не мав великого бажання штурмувати місто, але наполягав на цьому Ханенко. Після невдалих переговорів з кальницькою старшиною розпочалося бомбардування фортеці. Спроби захопити місто штурмом не увінчались успіхом. Тоді Собєський вдався до тривалої облоги, аби голодом зламати мужніх оборонців.

Наприкінці жовтня до польсько–українського табору прибули королівські посли, які привезли гетьманську булаву й тисячу червоних золотих для Ханенка. Але коронний гетьман поділив гроші між козацькою старшиною. Гетьманові Ханенку дісталося лише триста золотих, Сіркові — двісті. Відразу ж по цьому зібралася козацька рада, на якій запорожці із рук каштеляна Лужицького передали булаву своєму отаману. Цей акт означав, що польський король офіційно затвердив гетьманом Михайла Ханенка.

Коронне військо, яке завоювало близько сорока правобережних міст і містечок, усе ж непевно почувалося в чужому краї. Собєському, наприклад, так і не вдалося оволодіти Кальником. Як не дивно, але й Ханенко також не відчував спокою. І тому він прохав коронного гетьмана, щоб той дав йому для особистої охорони десять польських хоругов. Між українськими козаками і польськими жовнірами раз у раз виникали збройні сутички. Стали напруженими взаємини і самих ватажків козацтва — Ханенка та Сірка. Сірко мав більший вплив серед запорожців, ніж Ханенко, який не довіряв своїй старшині. Серед січовиків почалися заворушення, спричинені малою платнею короля. І тому гетьман Ханенко заявив, що готовий віддати свою булаву Дорошенкові, якщо той випустить на волю його дружину і старшого сина. З одного боку, такі дії правобережного гетьмана викликають повагу. Однак, можливо, то був просто дипломатичний хід заради визволення своїх рідних. До того ж оголошена відставка гетьмана могла заспокоїти невдоволених козаків.

Багато полкових міст, які перебували під впливом Ханенка, почали схилятися під владу гетьмана Дорошенка. Козаки звинувачували свого гетьмана в тому, що він допустив розташування польського гарнізону в Брацлаві. Однак козацькі полки й сотні, які залишалися вірними Ханенку, постійно воювали з польськими залогами у Jlaдижині, Рашкові та інших містах Правобережної України. В грудні 1671 року Дорошенко з двадцятисемитисячним військом підступив до Ладижина. М. Ханенко з козаками зачинився у замковій фортеці. На вимогу видати свого гетьмана Ханенкова старшина 9 грудня відповіла Дорошенку листом, який дуже цікавий з погляду на ідеологічні засади тієї частини українського козацтва, котра підтримувала Ханенка протягом його правління. Докоряючи Дорошенку за союз із турецьким султаном, ханенківці радили йому: «Віддалися від поганської протекції і поклонись королеві, природному свому панові… Тоді наш побачить Пан твою прихильність і покору, а Військо Запорозьке теж побачить твою до себе зичливість, будь, Ваша Милість, певен, що його Милість Пан Гетьман наш дані собі од короля клейноди і знаки військові положить, і по злученню братерському з нами всіма й військо коронне без труднощів відступлять. А тоді запевно і віра свята, і мила отчизна будуть краще процвітати вольностями своїми…»

У грудні 1671 року Михайло Ханенко вислав послів на сеймик Люблінського воєводства. Він прохав внести на сейм Речі Посполитої пропозиції про визнання православної віри не тільки на території України, а й скрізь — у Короні Польській та Литовському князівстві. Також Ханенко пропонував найвищому законодавчому органу шляхетської республіки забезпечити вольності козаків у королівських, магнатсько–шляхетських та духовних маетностях. 26 січня 1672 року відкрилася сесія сейму, яка мала вирішити ці та інші питання, але в лютому вона була зірвана.

За свідченням Г. Грабянки 1, загальне керівництво над польсько–українськими військами після від’їзду Собєського до Польщі було покладене на гетьмана Ханенка. На його бік почали переходити окремі козацькі полки. Так, коли у березні 1672 року в Корсуні вибухнув бунт проти Дорошенка, козаки прохали заступництва в Ханенка. Знову під владу свого колишнього полковника перейшов Уманський полк. Гетьман Ханенко, підтриманий Уманським, Могилівським, Тарговицьким, Брацлавським і Корсунським полками, вислав посла до Дорошенка з пропозицією прибути на річку Росаву, де мала відбутися козацька рада. Цей крок гетьмана свідчить про те, що він намагався не лише збройним, а й мирним правовим шляхом отримати владу над Правобережною Україною. Але Дорошенко, побоюючись утратити булаву, не прибув на раду.