Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

За правління П. Тетері полковник М. Ханенко якийсь період знову був наказним гетьманом. Разом зі своїм полком він зводив переправу через Дніпро біля Ржищева для переходу через річку військ короля Яна II Казимира і правобережного гетьмана на Лівобережну Україну. Він підтримував П. Тетерю й під час повстання на Правобережній Україні, зокрема налагодив контакти з жителями Умані та домовився про здачу міста королівським військам. У той же час, за сприяння П. Тетері, М. Ханенко влаштовував свого сина Павла «до наук» на королівський двір, де той виховувався під доглядом матері польського монарха.

Коли у 1668 році П. Дорошенка було обрано «гетьманом обох сторін Дніпра», Кіш Запорозької Січі не погодився з окремими аспектами його політичної програми, і насамперед зі шляхами її досягнення. На противагу йому запорожці обирають свого гетьмана — П. Суховієнка (Суховій), який з допомогою низовиків і кримських татар зробив не одну спробу скинути Дорошенка. Запорозько–татарського ставленика підтримував і М. Ханенко.

Після того як під Корсунем на Генеральній раді правобережної частини Українського гетьманату (березень, 1669) прихильники Дорошенка звернулися по військову допомогу до турецького султана, Ханенко звинуватив Дорошенка в «зраді». За досить потужної (але таємної) підтримки польського уряду уманський полковник став готувати себе на гетьманську посаду. «Учинили з Уманським, Кальницьким, Паволоцьким, Корсунським та іншими полками Раду під Уманем і вибрали Гетьманом уманського полковника Ханенка, а писарем у нього Суховія», — повідомляла московського царя канцелярія гетьмана Лівобережної України Д. Многогрішного. До речі, в тогочасній Варшаві не було секретом, що М. Ханенко був ставлеником групи сенаторів і сеймових послів Речі Посполитої, які дотримувалися профранцузької орієнтації. Водночас П. Дорошенка начебто підтримувала «австрійська» партія польської еліти, яка орієнтувалася на Габсбургів.

Ситуацію, що склалася на той час при королівському дворі, ретельно вивчив сучасний історик В. Горобець. Зокрема, він писав, що у Речі Посполитій у 50–х — першій половині 60–х років XVII століття профранцузькі настрої репрезентувала королева Марія Людовіка та її оточення. Вона наполягала на замиренні Польщі зі Швецією при посередництві Франції, виступала проти елекції 1московського царя на польський трон і бажала бачити на ньому французького принца Людовіка де Конде. Також королева вказувала на небезпеку війни з Україною і Кримом у разі примирення з Московською державою. У свою чергу проавстрійськи налаштовані польські політики домагалися, щоб Польща підписала мирний договір з Москвою, після чого обидві держави спільно виступили б проти Швеції. Таким чином, коли Марія Людовіка, виражаючи інтереси французького монарха Людовіка XIV, виступала за примирення з шведським королем Карлом X Густавом, вимагала вивести з польської території австрійські війська та замиритися з Українським гетьманатом, її політичні противники відкидали французьке посередництво у польсько–шведському примиренні та не хотіли втягувати союзників Речі Посполитої у боротьбу з Росією. Така політична конфігурація європейських панівних кіл значно впливала на розгортання подій у козацькій Україні.

________

1Елекція — вибори

Одразу по обранні нового гетьмана між його прихильниками і полками Дорошенка зав’язалися військові сутички. Спочатку М. Ханенко намагався об’єднатися з силами лівобережного гетьмана Д. Многогрішного. Але Многогрішний відмовив королівському ставленику в допомозі. Тоді Ханенко разом з колишніми гетьманами Ю. Хмельницьким та П. Суховієнком вирушив у похід проти свого політичного противника.

Самовидець свідчить, що «…мусив Дорошенко у городі Стеблові зачинитися, якого приступом Ханенко діставав і вже на валу козаки були. Аже Сірко… додав оному помочі». Крім військ Івана Сірка та білгородського хана, на допомогу оточеним військам Дорошенка прибули полки його брата Григорія і канівського полковника Лизогуба. Ситуація на полі бою різко змінилася — тепер уже Ханенко з десятитисячним військом мав оборонятися. 29 жовтня 1669 року він був ущент розбитий об’єднаними силами дорошенківців. Разом із декількома сотнями Ханенко ледве встиг видертися із кільця і відступити на Січ. Там його невдовзі обрали кошовим отаманом. Запорожці не могли пробачити Дорошенку його «братання» з невірним султаном, споконвічним ворогом січовиків. Саме тому низове козацтво вирішило підтримати того гетьмана, який, на їхню думку, послідовно продовжував боронити «православну віру, отчизну і козацькі вольності».