Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

__________

1 Грабянка Григорій Іванович (р. н. невід. — бл. 1738) — український літописець, козацький полковник, автор історичного твору «Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницкого с поляками. Року 1710», оригінал якого не зберігся.

Наприкінці літа 1672 року в Україну з величезним військом прийшов турецький султан Магомет IV. Назустріч йому під Кам’янець вирушив Дорошенко з полками, які нараховували 27 тисяч чоловік. Ханенко з вісімнадцятитисячним військом виступив з Ладижина, щоб не допустити з’єднання загонів свого противника з армією падишаха. Під селом Четвертинівкою, що на правому березі Бугу, спалахнула битва, що завершилася поразкою козаків Ханенка. Сам гетьман з двома полками ледве встиг відійти до Ладижинського замку. Сердюцькі загони Дорошенка і татарська орда тримали в облозі Ладижин чотири тижні, але не змогли його здобути і відступили. Гетьман Ханенко з прихильниками втік до Білої Церкви, з якої неодноразово посилав листи до московських воєвод з проханням надати йому військову допомогу.

Не дочекавшись підтримки з Москви, він поповнив свої загони козаками Білоцерківського полку і вирушив на з’єднання з коронним гетьманом Собєським, який на Галичині продовжував воювати з турецько–татарськими військами. Спільними силами обох гетьманів вдалося розбити великі татарські чамбули 1під Краснобродом, Комарним та іншими західноукраїнськими містечками. Під ударами армії турецького султана 27 липня 1672 року капітулювали оборонці Кам’янця, після чого майже всі полкові міста Правобережжя присягнули на вірність Дорошенку. Ханенко ж із родиною знайшов притулок у Короні Польській.

__________

1Чамбул — загін татарської кінноти, що роз’їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення

І на деякий час його військово–політична діяльність на теренах Правобережної України припинилася.

15 жовтня 1672 року Туреччина і Річ Посполита підписали договір у Бучачі (так званий Бучацький трактат), за яким козаки, що підтримували Ханенка, могли вільно повернутися до своїх домівок, але сам Ханенко не смів робити цього. На певний час ця заборона стримувала гетьмана в його прагненні повернутися на батьківщину. Дорошенко знову переміг, адже саме його козакам «уступалася Україна».

В кінці жовтня Ханенко брав участь у поході короля Михайла під Люблін. Польський король використовував війська Ханенка і його самого для розправи зі своїми політичними противниками. Але й у Варшаві Ханенко не припинив самостійної дипломатичної діяльності. На початку грудня він розмовляв з московським послом Протасовим. Під час розмови М. Ханенко заявляв про своє бажання перейти під царську протекцію, оскільки в Польщі його недооцінювали. Проте на пропозиції гетьмана Москва не виявляла ніякої реакції.

Невдовзі король Михайло Вишневецький видав універсал до козацького війська Ханенка з дозволом повернутися в Україну. У квітні 1673 року Ханенко вирушив на Волинь. Джерела свідчать, що при ньому було дванадцять тисяч козаків. 23 квітня гетьман знову написав листа до царя, прохаючи підданства. Московський уряд відповів, що коли Ханенко стане єдиним гетьманом Правобережної України і з усіма козаками, які перебувають у королівському і турецькому підданстві, буде проситися «під високу руку», то Москва його прохання задовольнить.

11 вересня 1673 року полки Ханенка і війська Дорошенка зійшлися в бою під мурами Києва з боку Печерського монастиря. Зазнавши поразки, Ханенко подався на Січ, де його завжди підтримували. Однак цього разу запорожці невдаху вже не прийняли. Новий гетьман Лівобережної України Іван Самойлович сповістив московського правителя, що з Варшави повернулися посли від Запорозької Січі, які з дозволу короля вимагали в Ханенка повернення гетьманських клейнодів. Той же на це відповідав, що залишив їх у Димері.

Політична кар’єра правобережного гетьмана наближалася до свого завершення. З півтисячею козаків Ханенко вирушив під Чигирин на допомогу українсько–московським військам І. Самойловича і князя Ромодановського в їхній боротьбі з полками Дорошенка. На початку березня 1674 року під Лисянкою війська, які складалися з Київського, Канівського, Лубенського, Білоцерківського полків, а також козаків Ханенка, розбили двохтисячний загін Григорія Дорошенка. Але це, як не дивно, прискорило падіння самого Ханенка. 17 березня 1674 року в Переяславі відбулася рада правобережного козацтва. «На генеральній раді нашій Ханенко клейноди військові, булаву і бунчук… з рук своїх здав» і попросив пробачення в козаків, коли кому з них зробив зле. Після цього товариство проголосило гетьманом обох берегів Дніпра Івана Самойловича. Так закінчилася гетьманська діяльність Михайла Ханенка.