Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Тим часом Османська імперія готувала велику війну на українських землях, намагаючись у такий спосіб закріпитися у Східній Європі. За таких умов турецький султан усе частіше подумував про використання в своїх інтересах Юрія Хмельницького. А тому 1670 року Юрія знову перевозять до Білгорода, дозволивши йому спілкуватися з Україною. В своїх листах, зокрема в листі на Січ, ймовірно до Сірка, турецький бранець вітав своїх приятелів Суховія, Богаченка, Носа й закликав січовиків до боротьби проти Дорошенка. Однак ці політичні інтриги провалилися, зміна ситуації на Правобережжі (наступ польсько–шляхетських військ) змусила султана віддати наказ про повернення Ю. Хмельницького до стамбульської в’язниці Єдикуле. Лише після складення Дорошенком гетьманських повноважень турецький уряд звільнив свого бранця, проголосив його гетьманом (!) і наказав виступити з турецькими військами на Україну. Як засвідчувала турецька хроніка Рашид–Ефенді, Ю. Хмельницький «був запрошений до великого візира, убраний оксамитовим ковпаком і шубою, підшитою соболями». Крім того, йому були вручені булава, бунчук, корогви, бубон, печатка і письмовий привілей від султана на право володіння правобережною частиною України.

Повернення Юрія Хмельницького з політичного небуття викликало широкий розголос, що зафіксувала тогочасна преса, зокрема газети в Бремені, Цюріху, Лейпцигу, Гданську: «Хмельниченко отримав свою колишню булаву й діє при турецькій армії, що стоїть на Дунаї. Передбачають, що таким чином він знову повернеться на батьківщину». Цікаво, що свої документи Юрій Хмельницький підписував так: «Юрій Гедеон Венжик Хмельницький, князь України», з чого видно, що він намагався пов’язати свій рід із далеким славетним пращуром. Також Юрій Хмельницький титулувався «князем Молдавії і гетьманом Війська Запорозького», а потім і «руським монархом».

Незабаром, 29 червня 1677 року, Ю. Хмельницький з невеликим загоном прибічників у складі багатотисячної турецької армії Ібрагім–паші вступив на українську землю. Турецьке керівництво, бажаючи скористатися відомим прізвищем, розсилає від імені Хмельницького універсали, де відзначалося, що населення має підкорятися султану і його наміснику, а також «жити спокійно, не побоюючись татарських набігів». На початку серпня турецьке військо стало табором під стінами Чигирина. Після багатоденної облоги та штурму міста турки відступили. Чи брали козаки Ю. Хмельницького участь в облозі, невідомо. Знаємо лише, що український князь у цей час звертався до польської влади з вимогами вивести гарнізони з міст Правобережної України, які надавалися йому султаном.

Військовий похід 1677 року для Ібрагім–паші і, особливо, Ю. Хмельницького закінчився невдало. «Три дірки має в грудях, з яких іде кров… Мовив до своїх з плачем, повернувшись від сераскира 1, хіба я винен, що козаки не дотримують слова», — так описували очевидці відступ з України Хмельницького та його нечисленних прибічників. Крім того, повідомлялось, що «турецький» гетьман перебуває під постійним наглядом у своїх господарів і не може приймати самостійних рішень. Немирівський староста С. Куницький, згідно з повідомленнями своїх розвідників, свідчив про те, що говорив у цей час Юрій Хмельницький: «Краще мені в неволі сидіти, ніж у пустелі жити, тому що вся Україна розорена».

________

1Сераскир — військовий міністр

Більш вдалим для Османської імперії був другий чигиринський похід (червень–серпень 1678 року), під час якого і розгорнулася основна діяльність правителя Українського князівства. У червні Ю. Хмельницький в листі до Яна III Собєського писав: «Мій найясніший і найсильніший Король Польський! Вітаю з багаторічним пануванням на королівстві польськім… Притому з волі і наказу найвищого і найяснішого Цезаря Турецького присилаємо через нашого пана, полковника Брацлавського Губаря, наші прохання до Вашого маєстату, бо з волі Бога Всемогутнього і Трійці Святої були постановлені пакти під Журавном між поляками і турками, тому і посилаю, щоб виконували… Щоб з Кальника і Немирова і інших міст війська вивели. Ще раз прошу дотримуватись пактів, які воєвода хелмінський підписав». До Варшави з посольством був відправлений козацький полковник Губар–Бершадський, який перед тим дістав призначення у Брацлавський полк.

Представником Хмельницького у Туреччині тимчасово став Є. Астаматій. Султан підтримував ці заходи українського князя і гетьмана, але був дуже незадоволений, отримавши відомості про те, що замість двох тисяч обіцяних для турецького війська козаків Хмельницький мав тільки «старого Астаматія, Івана Хмельницького, Коваленка, Яненка, Апостола» з кількома сотнями людей.