Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Отримавши булаву, Ю. Хмельницький спробував відновити свою владу в Лівобережній Україні, у відносинах з Річчю Посполитою намагався відстояти як права козацької України, так і релігійні інтереси всього українського народу. Весною 1661 року до Варшави виїхало посольство домагатися непорушності прав православної віри і церкви, ліквідації унії, свобод і вольностей «народу руському», збільшення чисельності козацького реєстру до 70 тисяч осіб.

Однак результати ради, незважаючи на волю українського уряду, не припинили ворожнечі. Як і в 1657—1658 роках, виникла чергова опозиція проти гетьмана, яку активно підтримав царський уряд. На чолі опозиції став Я. Сомко, котрий оголосив себе наказним гетьманом. Йому допомагали сини М. Пушкаря, а також брат Василь Титаренко, котрий був, до речі, братом мачухи Юрія Хмельницького. Переяслав, як свого часу Полтава, став столицею опозиції. Сомко був явно досвідченіший та мудріший від Юрія Хмельницького і, спираючись на підтримку лівобережної старшини та російського уряду, незабаром здобув найбільшого авторитету в Лівобережній Україні. Спроби Юрія Хмельницького придушити опозицію закінчилися невдачею. Він не зміг узяти ні Переяслава, ні Ніжина й мусив вертатися до Чигирина.

Навесні 1662 року Юрій здійснив останню значну спробу придушити опозицію, але його війська, посилені польськими й татарськими загонами, зазнали поразки від Сомка, якого підтримали війська князя Ромодановського. Загинуло до двадцяти тисяч війська Юрія Хмельницького. Дніпрові хвилі понесли за пороги гори трупів. Один з літописців, редагуючи твір Софоновича, додав од себе звістку, що ілюструє запеклість міжусобної боротьби. Полонених козаків роздягали догола й кидали голими в очерети, де їх на смерть за'щали одуди й комарі. Єдиним і значним успіхом Ю. Хмельницького як воєначальника була перемога над переслідувачами, котрі зробили спробу розбити його і на правому березі Дніпра.

У лютому 1662 року Польський сейм ліквідував права козаків на шляхетські володіння. На початку квітня 1662 року Ю. Хмельницький на вимогу польського короля змушений був дозволити шляхті й урядовцям повертатися до своїх маетностей. Такі дії викликали наростання соціального невдоволення.

Сподіваючись на допомогу Речі Посполитої, Ю. Хмельницький відправив до Варшави своїх послів, але вони не досягли якихось результатів. Уряд Речі Посполитої розумів тяжке становище України і тому зайняв вичікувальну позицію, чекаючи остаточного занепаду Української держави. Таємні спроби налагодити відносини з царським урядом виявилися також невтішними. Політика царського уряду щодо України суттєво не відрізнялася від політики уряду Речі Посполитої, тому цар мав до вибору аж трьох претендентів на гетьманську булаву — Я. Сомко, В. Золотаренко, І. Брюховецький, котрі заявляли про свою прихильність до царського уряду. Не було надії і на допомогу Кримського ханства, яке вимагало за це великих грошей.

Коли ж орда стала домагатися грошей за допомогу в кампанії 1662 року, то Ю. Хмельницький не знайшов нічого кращого, як дозволити ординцям брати ясир у Каневі та його околицях, чим навіки зганьбив своє ім’я. На зміну ж політики, яка поступово вела до зміцнення козацької старшини та посилення соціальних суперечностей в Україні, Юрій Хмельницький та його уряд не спромоглися.

Тим часом на Правобережній Україні, у Білій Церкві, Трипіллі, Ржищеві, посилилися повстання проти польсько–шляхетських військ. З кожним днем зменшувалася кількість прихильників Юрія Хмельницького. Власне, він і сам усвідомив, що йому вже не гетьманувати.

Восени 1662 року Юрій Хмельницький скликав старшинську раду в Корсуні. Пославшись на заслуги Богдана Хмельницького, він сказав, що не може йти його шляхом через молодість та недосвідченість, через брак фортуни, яка рідко покидала батька. Також він заявив про бажання скласти гетьманські повноваження та піти в ченці. А коли старшина запитала його: «Що робити?», він порекомендував шукати щастя з допомогою турецького султана.

На початку 1663 року у Чигирині зібралася генеральна рада. Польський дипломат та агент Я. Свідерський писав до Варшави про страшні усобиці, які розгорілися знову в Україні, і прогнозував жорстоку боротьбу між чотирма кандидатами, з яких троє (Гуляницький, Ханенко і Дорошенко) — «всі добрі» та, на його думку, будуть прихильні до Речі Посполитої. Але гетьманом став Павло Тетеря, який переміг свого головного суперника Г. Гуляницького завдяки підтримці кримського хана. Дехто на раді пропонував Ю. Хмельницькому залишитися гетьманом, але більшість недвозначно висловилася проти цього: «Хай іде до чорта, як з нами не хоче жити, а злякавшися, клобуком покриває голову. Ми знайдемо такого, що сам буде держати наші вольності».