Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Свідчення С. Величка про повернення Хмельницького на Правобережну Україну у 1685 році не підтверджуються документальними джерелами. Після Ю. Хмельницького з політичної арени зникли й інститути Руського князівства, хоча, по суті, вони були уособлені лише у титулуванні його правителя. Всі інші державно–політичні установи цього «напівкнязівства» дублювали вже усталені перед тим інституції Українського гетьманату.

У цей час геополітичні інтереси Туреччини полягали в тому, щоб ослабити міжнародні позиції урядів Польщі та Московії і не давати їм змоги виступити «єдиним фронтом» проти османських планів завоювання європейського регіону. Задля цього Мегмеду IV необхідно було стабілізувати політичну ситуацію на Правобережній Україні, якій відводилася роль своєрідного плацдарму для поширення турецького впливу у Центрально–Східній та Південно–Східній Європі. Саме тому Порта, «помирившись» із П. Дорошенком, звернулася до призабутої ідеї створення Українського князівства на чолі з сином Б. Хмельницького Юрієм, яке було б у повній васальній залежності від султана. Це збіглося із прагненнями частини козацької старшини, яка не бажала визнавати протекцію ні польського, ні російського монархів та хотіла зберегти власні державні інтереси. Тому для неї залишався тільки один шлях — визнати владу Османської імперії та Кримського ханства. Однак уже вкотре турецький напрямок зовнішньополітичної орієнтації козацької старшини не спрацював. А Юрію Хмельницькому так і не судилося втілити в життя основну мету свого видатного батька — зробити Україну вільною…

Гетьман Правобережної України (1663-1665). Один з найближчих соратників Б. Хмельницького. Один з авторів українсько–російського договору 1654–го та Гадяцького трактату 1658 року. Визначний дипломат, митець подвійної політичної гри та талановитий військовий керманич. Під час свого гетьманування на Правобережній Україні П. Тетеря ревно дотримувався одного разу даної монархові присяги й, таким чином, намагався зберегти усталену до середини XVII століття геополітичну рівновагу міжнародних сил у Центрально–Східній Європі.

У своїй політиці опирався на польського короля, повністю довіривши йому вирішувати долю козацької держави. За це він і поплатився не тільки державною кар'єрою, але й власним життям…

Павло Іванович Моржковський–Тетеря народився десь у 1620—1622 роках. Дехто з істориків схильний вважати, що хрещеним батьком його був Богдан Хмельницький. Це цілком можливо, але документально не доведено.

Про життя Тетері до 1648 року відомо мало. 1649 року у козацькому реєстрі П. Тетерю записано Московським. Треба зауважити, що справа первісного прізвища — не проста формальність. Залежно від нього можна по–різному підходити до питання його походження. Якщо вважати первісним прізвище Моржковський, то його носій народився, можливо, в шляхетській сім’ї, що мала герб Слєповрон (польська назва птаха, для якого є українське визначення «квак»), а Тетеря — це вже козацьке прізвисько часів Хмельницького. (Значення прізвиська також не дуже зрозуміле, бо «тетеря» — це не лише птах, для якого сьогодні маємо літературну назву «тетерук», а й рід улюбленої козаками рідкої затірки з житньої муки). Та користувався 'Тетеря іншим гербом — Радван, який було зображено на його печатках. Якщо ж первісне прізвище Тетеря, то це могло б свідчити, що його батько козакував, а набуте на шляхетський кшталт прізвисько Моржковський свідчило б про маєток, від назви якого воно виникло. У народних думах Павла звали Тетеренком, тобто прізвище батька було Тетеря.

Відповідно до цих, а також інших міркувань висловлюються різні думки про місце його народження: Переяславщина (бо там був млин Тетері, до того ж він довго був саме переяславським полковником), Овруч і його околиця (бо там жив рід бояр Мошковських), Київщина (бо там у 1630 році згадувався Іван Тетеря, можливо, його батько), Підляшшя (бо саме там він отримував маєтки від польського короля). Шляхтичем був уже з роду — це не перешкоджало тому, що батько міг козакувати; ледве чи не був з переяславських міщан — бо вже в молодості опинився в польському магнатському середовищі.

Освіту Павло здобув у Мінській уніатській школі (в якій добре опанував латину і знання ораторського мистецтва) та Києво–Могилянському колегіумі. Після чого він протягом певного часу подорожував країнами Західної Європи, зокрема перебував в Італії.