Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

У цей час П. Скоропадський знов повернувся до політики. Він брав активну участь у політичному та культурному житті української еміграції, зокрема заснував у Берліні Український науковий інститут, а також працював над своїми «Споминами» та листувався із гетьманцями. Завдяки його зусиллям зростав авторитет Союзу серед української еміграції, утворилися філії у Чехословаччині, Франції, США, Канаді та Західній Україні.

Щоб залучити до спілки широке коло української еміграції, її голова доручив провідному теоретику УСХД В. Липинському розробити модель майбутньої монархічної Української держави. Так у середині 20–х років з’являється теорія «Української дідичної, класократичної, трудової монархії–гетьманства».

У часи Другої світової війни П. Скоропадський, користуючись впливом і зв’язками в німецьких військових колах, визволив із тюрем та концентраційних таборів чимало українських патріотів, причому не лише гетьманців (наприклад С. Бандеру). Щоправда, його спроби об’єднати навколо себе всі українські національні партії та організації, а також провести до німецької адміністрації в Україні своїх людей успіху не мали.

Загинув П. Скоропадський, можна сказати, випадково. 16 квітня 1945 року, їдучи машиною, він потрапив під бомбардування авіацією союзників на станції Платлінг, що поблизу Мюнхена. Через десять днів Павло Скоропадський помер у шпиталі монастиря Меттен.

Донька гетьмана Єлизавета Кужім–Скоропадська із сумом згадувала ці трагічні дні: «26 квітня до Метгена в’їхали американці… Вранці того дня помер мій Батько… Скільки я не питала щодо труни й священика, монастирські сестри нічого не знали… Незважаючи на всі заборони, я вийшла з лікарні… Я пішла на цвинтар і там на носилках знайшла Батька без труни. Він був загорнутий в сіре церковне покривало. Грабарі рили могилу… Через деякий час грабар знайшов священика греко–католика… Він звернувся до мене по–українськи: «Мені одна жінка сказала, що на мене чекає українка». Я попрохала поховати мого Батька… Спочатку він сказав, що не знає, чи зможе він це зробити, і запитав: «А хто Ваш Батько?» Я відповіла: «Гетьман Павло Скоропадський!» Він був дуже вражений: «Я його поховаю, це для мене велика честь». Син Галицької землі отець Григорій Онуфрій дістав труну, простеньку дерев’яну домовину, пофарбовану чорною фарбою, та приніс чудовий невеликий згорток сірого українського полотна і ще менший згорток білого…

То були останні хвилини в моєму житті, коли я ще могла надивитись на свого Батька… Вираз його обличчя був спокійний… Мені здавалося, що він мені усміхається…»

Ось і перегорнуто останню сторінку оповіді про Проводарів нашого народу — ясновельможних гетьманів. Хочемо застерегти, шановний читачу, що ми — автори–упорядники, укладаючи пропоновані нариси, зовсім не ставили собі за мету подати найвичерпніші біографії гетьманів України та розкрити історію їхнього життя та діяльності у всій повноті й деталях. Ми лише, опираючись та використовуючи дослідження істориків минулого і сучасності, спробували через біографії наших керманичів привернути увагу до сторінок історії нашої Батьківщини, показавши її через призму особистостей наших гетьманів.

Наша оповідь про володарів гетьманської булави стала можливою лише завдячуючи фундаментальним дослідженням таких сучасних науковців, як: В. Смолій, В. Степанков, Ю. Мицик, Т. Чухліб, С. Павленко, В. Сергійчук, В. Горобець, Я. Дашкевич, В. Борисенко, В. Замлинський, О. Путро, П. Сас, О. Гуржій, В. Ульяновський, Н. Герасименко, В. Панашенко, Н. Яковенко, Т. Яковлева, В. Корнієнко, О. Аланович, Я. Дзира, В. Шевчук та ін.

Сподіваємось, що наш скромний доробок у справі популяризації історії України, діяльності її державних мужів допоміг, шановний читачу, зробити нашу далеку минувшину ближчою та зрозумілою.

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.

Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. — К.: Варта, 1995. — 560 с.

Гетьмани України: Історичні портрети. 36.: / Упоряд. Журн. «Україна». — К„ 1991. — 216 с.

Гуржій О., Чухліб Т. Гетьманська Україна. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. — 304 с.

Гурій О., Корніенко В. Гетьман Петро Конашевич–Сагайдачний. — К.: Україна, 2004. — 192 с.

Історія України в особах: Козаччина. — К., 2000.

Історія України в особах: IX–XVIII ст. / В. Замлинський та ін. — К.: Україна, 1993. — 396 с.